Sunday , 19 August 2018

Home » Culture » Ситуация в Украине: мысли по поводу языкового вопроса

Ситуация в Украине: мысли по поводу языкового вопроса

Situation in Ukraine - some thoughts on language issue

Print Friendly, PDF & Email

ВІД РЕДАКЦІЇ: До редакції УВ продовжують надходити листи із думками читачів стосовно ескалації “мовного питання” в Україні, спровокованого прийняттям Закону про регіональні мови. Сьогодні публікуємо лист від нашого російськомовного земляка, колись із Ванкуверу, а тепер жителя Сімферополя. (Авторський текст мовою оригіналу – рос.) Традиційно запрошуємо читачів до дискусії в коментарях.

•••

Евгений Воробйов (Ванкувер – Симферополь)

Никогда не умел писать сочинения, но думаю надо всё-таки как-то попробовать изложить свои мысли по поводу ситуации сложившейся в Украине.

Исходя из всего изученного на уроках истории Украины совершенно очевидно, что украинцы (под украинцами понимаются все люди, проживающие на территории Украины) всегда стремились к независимости от других государств. Из-за того что агрессоры всегда были могущественнее нас, добиться независимости оружием не получалось – все знают чем в разные времена заканчивались восстания и освободительная война 1648-1654 годов. Да и протекторат Российской Империи превратился в гнёт части украинских земель преступной Романовской династией.

После февральской революции в момент ослабления российского царизма основная масса украинского населения не смогла оценить, по моему мнению, ситуацию правильно, принять правильные решения и предпринять правильные действия. Мы можем сейчас долго думать, почему большинству населения в тот момент образование советской республики оказалось предпочтительнее создания независимого государства. Может наши прадеды были не готовы морально, может из-за безграмотности, может из-за мощной пропаганды преступников-большевиков.

Однако произошло что произошло – гражданская война, в которой украинцы-большевики, не без помощи товарищей-большевиков из других союзных республик, убивали других украинцев и наоборот. В результате этой войны Украине пришлось пережить тоталитарный режим, уничтожающий всех инакомыслящих, подчеркиваю – во всех республиках Советского Союза. Чтобы хоть как-то сгладить неприятные переживания по поводу пребывания Украины в составе СССР, предлагаю расценивать это как некую плату за то, что в этот период истории Украина, наконец, получила все свои исконные территории и даже то, что, по-моему, не должна была получить – Крым.

В 1991 году произошло чудо – Украина стала независимой. Нам, современным гражданам Украины, не пришлось для этого браться за оружие и проливать кровь. Всё сделала кучка олигархов. Жалко только что они это сделали исключительно для себя, а не для людей, живущих в Украине. Но это отдельная тема для разговора.

Сейчас все мы – граждане Украины – украинцы, точно так же как все граждане Канады – канадцы. И ведь не важно, какого мы происхождения, и на какие буквы заканчиваются наши фамилии. Попробуйте сказать человеку, родившемуся в Канаде,  чья бабка в 30 годах бежала из Ивано-Франковска от большевиков, что он не канадец. Все украинцы должны иметь равные права в своей стране. Иначе чем тогда независимая Украина лучше, чем просто территория с частью угнетенного населения? Я имею в виду «языковую проблему», хотя никакой проблемы лично я не вижу.

Как бы это ни было печально,  но в течение всего пути к независимости население в разных уголках Украины вынуждено было говорить на разных языках. Это привело к тому, что часть украинцев говорит на украинском, часть – на русском и часть – на отвратительном суржике. Но в данном случае очень важно понимать, что современные украинцы в этом не виноваты.

Разве виноват современный житель села в Днепропетровской области, что его деды и родители говорили с ним на суржике и он теперь говорит так же или житель Луганска, что с молоком матери впитал и русский язык. Они ни в чем не виноваты и они такие же граждане Украины, как и жители Тернополя и Львова, имеющие равные с ними права. Абсолютно согласен, что в Украине украинский язык должен быть государственным. Абсолютно не согласен, что в Украине не должно быть региональных языков.

Если часть населения не принимает принцип равенства всех граждан, давайте тогда проведем на всей территории Украины экзамен на знание украинского языка и у всех недостойных отнимем украинские паспорта, объявив их не гражданами? А еще их депортировать можно как преступная власть депортировала крымских татар в 1944 году. Или может всё-таки давайте уважать друг друга, проводить постепенную политику украинизации всех украинцев не делая ни из кого отбросов общества в своей же стране?

Вижу следующий выход из сложившейся ситуации:

  1. Согласиться с тем, что в Украине нет «языковой проблемы». Нам она навязывается политиками-олигархами, которые успешно отвлекают население в то время, пока они грабят Украину и угнетают украинцев не хуже оккупантов.
  2. В регионах, где проживает значительное количество неукраинскоговорящих украинцев, принять закон о региональных языках. Но этот закон должен быть принят на время – 20-30 лет. По истечении этого времени необходимость в нём отпадет.
  3. Начать постепенную украинизацию русских школ – набирать сначала половину украинских первых классов с постепенным увеличением их доли до 100% в течение тех же 20 лет. Так же постепенно преподавание должно вестись на украинском языке в высших учебных заведениях.
  4. Будет уместным обязать сдать экзамен на знание украинского языка всех государственных служащих.
  5. Популяризировать украинский язык, так чтобы люди сами захотели на нём говорить, а главное думать. На территории западной Украины, например, можно организовать бесплатные детские лагеря, в которых дети из русскоговорящих семей ненавязчиво смогут завести себе украинскоговорящих друзей, начать говорить на украинском.

В восточной Украине можно организовывать больше концертов популярных групп таких как «Вопли Видоплясова», «ТНМК», «Тартак», «Океан Эльзы», все просто обожают Ани Лорак и т.д. Можно проводить другие акции – неужели не растает сердце пенсионерки в Донецке, если ей помогут с работой по дому молодые активисты, говорящие на украинском языке?

В результате проведения подобной политики никому и в голову не придет, что им пытаются что-то навязать, не будет никакого защитного рефлекса и обид. Украинцы через 20 лет забудут о разногласиях и, очень надеюсь, наконец, направят всю свою энергию на борьбу с повальной нищетой, заставят руководство страны заняться улучшением жизни рядового украинца, а не набиванием своих карманов.

Еще раз подчеркиваю – мы все украинцы.  Давайте не будем ругаться, давайте строить счастливую жизнь вместе.

Ситуация в Украине: мысли по поводу языкового вопроса Reviewed by on . ВІД РЕДАКЦІЇ: До редакції УВ продовжують надходити листи із думками читачів стосовно ескалації "мовного питання" в Україні, спровокованого прийняттям Закону про ВІД РЕДАКЦІЇ: До редакції УВ продовжують надходити листи із думками читачів стосовно ескалації "мовного питання" в Україні, спровокованого прийняттям Закону про Rating: 0

Прийняття закону про мови є чисто політичною акцією, яка немає нічого спільного з турботою про московськомовних громадян України. януковичу і його партії ригоаналів абсолютно байдужою є доля як московської мови, так і людей, які цією мовою спілкуються.
За їхніми діями стоїть лише політичний інтерес імперської московії. “Язик” давно уже став зброєю, за допомогою якої тюрксько-угро-фінська московія поневолює слов’янські народи. І зараз, коли угро-фіни путін, м’єдвєдєв, гундяєв, затулін, дугін та інші їм подібні заходилися будувати “русскій мір”, ця зброя знову стала актуальною.
Це, фактично, є прихований новітній етноцид московської Золотої Орди проти українського етносу і нашої державності.
Тож, у даній ситуації взагалі не потрібна будь-яка дискусія з цього питання. Ординці-русифікатори оголосили нам війну – ми повинні адекватно відповісти. А не дискутувати з ворогами.

Александр, спасибо за ваш комментарий.

Абсолютно с Вами согласен, что принятие закона – это политическая акция. Все мы знаем, что через четыре месяца выборы в Раду. Регионалы приняли этот закон, чтобы сказать своему электорату: “Мы вам обещали закон о языках? Мы его приняли – мы выполняем данные обещания!” Таким образом, Партия Регионов надеется снова получить большинство мест в парламенте. Вот и все.

Какое отношение этот предвыборный трюк имеет к “Московии”, этноциду и прочим вещам мне не понятно.

Почему Вы везде ищете врагов? Давайте жить дружно и счастливо!

Відповідь тут http://yaroslawsrevenge.authorsxpress.com/ .
Анґлійською мовою, бо українцям це пояснювати не треба. Що це продовження довгострокового здійснення ґеноциду усім давно ясно.
Хамство це коли вдреться у ваш дім зграя “Пекельних Ангелів” і оголошує там демократію – а тоді демократично голосує щоби винести з дому телевізор, пральну машину, компютер, гречку й олію.
З такими демократично боротися нема як.

Уважаемый, Мирко Пэтрив, перешел по Вашей ссылке, почитал…

Ничего общего с призывами к терроризму иметь не хочу. Я за мир. На Ваши комментарии отвечать больше не буду.

Шановний п.Євген, дякую за те що поділилися своїми думками з цього гострого питання. Приємно прочитати що ви один з нас і бажаєте Україні і її народу добра і злагоди. Ви розумієте що українці ніколи не погодяться на “здачу” своєї мови і тому пропонуєте поступову українізацію. Але як-що у нас нема, як ви пишете “язиковой проблеми” (з чим я згоден) то навіщо нам “закон о регіональних язиках”. Тоб-то пункт 1. вашого плану протеречить пункту 2. Закон про регіональні мови викликав море негативної реакції в нашому суспільстві, нам не потрібні закони що роз’єднують. Я згоден з попереднім коментарем, що російській, польській, угорскій, румунський і т. д. мовам в Україні захист не потрібен, їм нічого не загрожує, особливо російській. Потім ви пишете про рівні права для всіх в Україні – так це в нашій конституції. Всі незалежно від походження є рівноправними в Україні, крім відвертих ворогів нашої держави які зазвичай розмовляють російською мовою і тому ця тема є досить чутливою. Що-до Криму то Росія свого часу захопила пів-острів силою, що не є легімітним на право володіння. Не згоден що незалежність “сделала кучка олигархов” як ви пишете, а крові за неї пролилось більше ніж достатньо: і раніше і недавно:
згадати Чорновола, Гонгадзе та ін.
А взагалі це чудово що ви не етнічний українець вважаєте себе патріотом нашої
країни і що ми маєм можливість дискутувати такі не прості теми.

Валерий, спасибо за Ваш комментарий.

По поводу защиты русского язык я написал выше в ответе Виталию, поэтому здесь повторяться не буду.

По поводу Крыма с удовольствием подискутирую. Присоединение Крыма к России произошло в 1883 году. Это присоединение было результатом победы России в русско-турецкой войне. Одновременно с Крымом к России были присоединены Тамань и Кубань. Что же в этом незаконного? Это что получается, Канада незаконно сначала была британской колонией, а теперь незаконно входит в состав Британского Сотружества? Исходя из вашей логики, чтобы восстановить историческую справедливость, Канаду нужно передать Украине? Я только за.

К сожалению, не могу обсуждать с Вами тему убийства Черновола и Гонгадзе. Я считаю что они пали жертвами политических разборок в Украине. Уже ведь известно, что убийство Гонгадзе было организовано оппонентами Кучмы перед очередными президентскими выборами для его дескридитации. Об этом много доступной информации на телевидении и в интернете.

По поводу того, что закон о языках разделяет нас, а не объединяет, могу сказать только следующее – принятие подобного закона доказало бы всем что все украинцы имеют равные права. А то, что этот закон вызвал такую волну протеста, показал нам -неукраиноязычным украинцам, что наши украиноязычные братья с нами считаться и не собираются. Это очень печально.

Однако, я согласен, что сам процесс голосования в Верховной Раде был неоднозначен и подобный бардак нужно прекращать, а виновных наказать, причем так, чтобы неповадно было какие-то там махинации проводить в будущем.

Пане Євгене, приємно усвідомити що ви чудово розумієте українську мову. Дякую. Я також за мир та злагоду. Але ставити під сумнів тереторіальну цілісність України це однозначно шлях до протилежного. Коли я народився – Крим був українським. Коли я проходив військову службу на підводних човнах у Севастополі – це було українське місто. Українськими вони і залишились. А що-до нашої реакції на сумнозвісний закон, то не дивуйтесь, бо особисто я відчуваю себе загнаним у глухий кут, далі відступати вже нікуди. Був би я не українцем і то став би на захист української мови, знаючи ситуацію в країні. Зараз ми ще спроможні порозумітись, а після мовного розподілу настане чиста ворожнеча.
Навіщо нам підкладати вибухівку уповільненої дії в наше суспільство?

Спасибо за Ваше дружелюбное отношение.

К сожалению, возникло некоторое непонимание. Я ни в коем случае не за отделение Крыма из состава Украины. Так уж исторически сложилось, что Крым в составе Украины и ничего плохого для крымчан в этом нет. Я негативно отношусь к призывам вернуть Крым России. Подобные действия приведут к ненужной нестабильности и прочим несчастьям. Я считаю, что Крым – это своеобразный бонус Украине и украинскому народу за пережитые не самые приятные страницы истории.

Як написав Віталій у “Кримських нотатках” не такий страшний чорт і зовсім не чорт. Ще раз переконався,
що нам українцям треба більше спілкуватись.

Можу в певних моментах підтримати автора – як от в необхідності популяризації укр. мови на Сході та Півдні, але мабуть це і все.
Сперечатись можна по кожній тезі (на жаль більшість є набором імперських стереотипів московської історіографії), але головне, по суті проблеми:
– закон про регіональні мови, як і Європейська Хартія має бути спрямований на захист мов національних меншин, які не мають своєї держави поза межами країни проживання і мова яких є ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗНИКНЕННЯ (в Україні це кримськотатарська, гагаузька і ще може з десяток)
– російській мові в Україні зникнення АБСОЛЮТНО НЕ ЗАГРОЖУЄ, навпаки вона заполонила усю пресу, теле радіо ефіри, школи, держустанови і тд. і активно розвивається за потужної підтримки країни – носія цієї мови – Росії.
– єдина мова, яка потребує державної підтримки на територіях компактного проживання росіян в Україні (напр. Донбас, Крим) це є УКРАЇНСЬКА, бо її там вдень з вогнем не знайдеш.
– у разі потенційного прийняття закону про регіональні мови, рос. мова стане офіційною на близько половині території України, а українська, яка і зараз там існує лиш формально, зникне із вжитку зовсім. Враховуючи ментальні розбіжності російськомовних та україномовних громадян, це закінчиться розколом країни, і де-факто російським “протекторатом” та ліквідацією Незалежності на Сході і Півдні.
Тому, на мою думку, називатись українцем і мовчки спостерігати, а то й підтримувати (!) прийняття цього закону є злочинним. Особисто закликаю не “жити дружно”, а відстоювати свої національні права усіма силами і засобами.

Когда давал согласие на публикацию своей писанины я вообще не ожидал никакой реакции. Ну раз уж есть комментарии – нужно ответить.
Виталий, к московской историографии я отношусь очень негативно, так как сочинялась она романовскими историками по их же романовскому заказу. Я же исхожу из аргументов приведенных историками-математиками Носовским и Фоменко. Очень рекомендую посмотреть цикл документальных фильмов “История: наука или вымысел”. Всего 24 серии, просмотрев которые, ты поймешь что мы врагов не в том месте ищем.
Почему закон о региональных языках должен обязательно быть направлен на ЗАЩИТУ языков? Почему он не может быть неким жестом доброй воли, который расположит к вам неукраиноязычное население Украины? Я писал не об угрозе исчезновения русского языка в Украине, а о том, что часть граждан Украины, согласно Вашим намерениям, должны почувствовать себя изгоями.
О государственной поддержке украинского языка в Крыму тоже судить не могу – я ущемления нигде в Крыму не вижу. Вспомни на каком языке нам ответили прохожие в Севастополе, когда мы спросили дорогу? А на каком языке проходили концерты в центре Севастополя?
Виталий, в последнем абзаце ты призываешь отстаивать свои национальные права. Скажи, пожалуйста, какие права могут отстаивать неукраиноязычные украинцы на востоке и юге Украины?

Женя, все починається із самоідентифікації.
Абсолютно очевидно, що в Україні схрестились 2 протилежні і взаємовиключаючі вектори розвитку – прозахідний, європейський, демократичний, національний (по типу Польщі, Прибалтики, Грузії і тд.) і проросійський, азіатський, авторитарний (Росія, Білорусь, Казахстан і тд). Між ними неможливий компроміс, українці повинні нарешті вибрати. Інакше буде ментальна шизофренія, яка на жаль уже 20 років в головах біля третини громадян нашої країни.
Також абсолютно очевидно,що закон про регіональні мови є великою гирькою саме на стороні проросійського вектору розвитку, не відповідає національними інтересам України та української нації, проте абсолютно відповідає інтересам Росії та російської нації.
І тут головне – ти постійно говориш “ви, у вас”, “ми, у нас”. Можна уточнити це про кого? Про українців і росіян? Але ти ніби писав що ми всі українці. Це що, виходить, українці розділились на якісь 2 “під-народи” – україномовний, російськомовний? По моєму це брєд, нав”язаний в часи російської окупації, особливо радянського періоду (лояльних до окупації назвали “тоже рускіми”, “православними братьями” по типу “фольксдойчів”, а не лояльних – “бендеровцами”, “католіками” і тд. Але в 1991 ми ж ніби вирішили, що ми проти окупації, що ми окрема країна, окремий народ, то може варто уже припинити цей шутчний розподіл?)
Тому відповідаючи на твоє запитання, які інтереси повинні відстоювити рос.мовні українці Сходу і Півдня, кажу ще раз – НАЦІОНАЛЬНІ. Звичайно що для цього потрібно визначитись до якої нації вони належать – української чи російської (точніше московської). Саме через цю призму визначити чи підтримувати згаданий закон, а вдома, на дачі, на лавочці під підїздом, із своїми дітьмии – кожен говорить хоч китайською

Виталик, я использую термины украиноязычные и неукраиноязычные украинцы только для наглядности высказываемых мыслей. И мы все должны быть одним целым.

Каким образом мгновенная украинизация восточных и южных областей приведет к вступлению Украины а ЕС и НАТО? Да и вообще хотят ли туда украинцы, а точнее, большинство украинцев (у нас же демократия) и хотят ли нас там европейцы?

Давайте, наконец, определимся какие у нас национальные интересы. Какие по этому поводу есть предложения?

Відійшовши від формальних аргументів, чисто по людськи: от хоч убий, не розумію, яким чином на Донбасі чи Криму ущемляють російську мову, що їй ще окремий закон потрібен?? Те що 70-90 % відсотків інформаційної продукції (газети, книги, ТБ), на всій (!) території України, є російськомовні, очевидно показує, що носії рос. мови та культури мають набагато більше можливостей щоб використовувати і розвивати свою мову, ніж носії укр. мови. Невже на вулицях Сімферополя зараз не 99.9% лунає рос. мова? Потрібна ще додаткова підтримка?? Кого насправді “прітєсняют”?

tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1