Tuesday , 21 November 2017

Home » Culture » Чи є життя після Канади?

Чи є життя після Канади?

ВІД РЕДАКЦІЇ: Цього листа ми отримали від пана Мирослава Войсовича, колишнього мешканця Ванкуверу, потім Монреалю, що повернувся назад на Батьківщину – в Україну. Пропонуємо до вашої уваги роздуми та висновки щодо канадських та українських реалій. 

•••

Мирослав Войсович (Канада-Україна)

Якось непомітно пройшов той час, відколи мені довелось переїхати з Канади. Минає рік…Ця дивовижна країна залишилась в минулому тим відбитком в серці, який завжди буде радувати приємними спогадами…там мені вдалося пройти чергове особисте дозрівання,  навчитись по-іншому дивитись на речі. Два роки у Ванкувері і майже рік в Монреалі – це ніби два розділи однієї книги, які йдуть окремим томом цілого зібрання під назвою “життя”.

Кожен, хто там побував чи переїхав на постійне місце проживання після тривалого перебування в Україні, відчув неабияку різницю в багатьох аспектах. І той “культурний бар’єр”, який характеризує нашу здатність до зміни стереотипів, і є тим узагальнюючим терміном, на подолання якого йде багато часу.

Ванкувер

Звичайно, перше і найголовніше, що кидається в очі, – це прості, елементарні, відносини між людьми, абсолютно не ускладнені, відверті, щирі, які є найголовнішою передумовою розвитку кожного суспільства, наріжним каменем того, що суспільство рухається в правильному напрямі. Суспільства, хоч і не ідеального, але такого, що в змозі  забезпечити громадян всіма можливостями на шляху власного становлення, досягнення поставлених цілей.

Суспільство, де ледарям – тяжко, а безпритульним-непогано, де цілеспрямованим та ідейним створені всі умови для розвитку, суспільства, що не кидає напризволяще немічних, а позбавленим можливостей добитись успіху через природжені вади,  допомагає вселити віру в свою потрібність, прибавляє стимулу жити далі.

По суті, кожен відчуває себе невід’ємною частинкою того механізму, який приводить в дію бурхливий життєвий круговорот. Коли втягуєшся в цей ритм життя, то й не помічаєш, як звикаєш до всього, і те, що раніше здавалось чужим і незрозумілим, через деякий час сприймається цілком закономірно. Але все колись закінчується…

Монреаль

Повертаючись на Батьківщину мене переповняли відчуття якогось логічного завершення, мовляв, все, 3-річне «турне» Канадою завершилось, пора втілювати щось в Україні, застосовуючи такий цінний закордонний досвід. Ще один термін, що широко побутує серед емігрантів, – це «культурний шок». І чим більше часу людина провела за кордоном, тим він помітніший. Перше враження по приїзді на Батьківщину завжди неоднозначне, особливо коли відсутність була тривала. Особливо приємно бачити найрідніших, родичів, знайомих.

На початках відчувається ейфорія, яка з часом переходить в реальність. Проблема в тому, що після тривалої відсутності, ти попросту вибув «із колії», і люди, котрі звикли бачити тебе часто поряд і контактувати з тобою,  частково забули про тебе і про твою роль в їхньому житті. Виникає ситуація , ніби ти «з неба звалився» і хочеш забити ту «прогалину», яка виникла і наростала наче пухлина, якої необхідно позбутись. Приходилось починати багато чого з початку

Взагалі, є можливості нормальної адаптації в Україні  після тривалого перебування за кордоном. Звичайно, треба брати до уваги вік, здатність до адаптації, і власне відсутність страху перед зміною умов. Внутрішньо людина завжди готова приймати будь-якого роду виклики, але при цьому потрібно себе завжди налаштовувати лише на позитивний результат. «Позитив» повинен постійно бути присутнім при всіх починаннях, і зберігати його в Україні життєво необхідно, щоб компенсувати надлишок тої депресії, що вирує навколо.

Київ

Хороших та толкових людей тут багато.  Бракує лиш елементарного поштовху, рішучості взятись за якусь справу, бо завжди має місце страх через  нестабільність у всьому чи по причині недостатньої підтримки та довіри серед людей, з яким щось зачинаєш. Щоб побороти ці перепони, потрібно якнайбільше запастись оптимізмом та позитивним мисленням

Не хочеться надто ідеалізувати все вище сказане. Так, життя в Україні складне. Корупція заставляє людей жити всупереч закону, держава повністю втратила свій кредит довіри в населення. Одним словом, розпач, бажання покинути все і податись десь подалі звідси стоїть зараз в суспільстві як ніколи актуально.

Постійно зростає число молодого населення, що хоче покинути країну заради кращого життя. Країна в стані економічного та політичного колапсу, дехто скаже-в стані назрівання громадянської війни, яку штучно роздмухують політтехнологи. Щоденні дії влади все більше підкидають масла у вогонь, тим самим провокуючи простий народ до більш радикальних дій. Та насправді, люди продовжують жити і незважаючи на всілякі політичні перипетії, зберігають людську гідність і роблять все можливе, щоб триматись на плаву.

Коли ти приїхав із-за кордону, то безперечно виділяєшся з-поміж інших, маючи в активі  такий цінний здобутий за кордоном досвід, який відповідно ціниться, що може бути великим плюсом при пошуку роботи та й взагалі повсякденному житті. Головне – вдало ці якості інтерпретувати і їх далі адаптувати в українських реаліях, ніколи не забуваючи, що життя продовжується, не зважаючи ні на що, і коли щось не виходить, то треба далі пробувати, можливо підійти з іншої сторони, бо попереду нас чекає ще так багато дивовижних миттєвостей.

Буду лукавим, коли скажу, що в мене все так і було, і я притримувався саме тих речей, котрі вище озвучив.  Мені видно те, що я пройшов, і зібравши всі «за» і «проти», провівши системний аналіз, я можу лиш порекомендувати людям, які були в подібній ситуації, що можна робити, а чого не варто, за чим варто гнатись, а що вже втрачено. Так як всі прекрасно розуміють, що вертатись з країни, де в тебе все було, і де ти дійшов до певного рівня комфорту, при якому все ніби склалось, до України, де рівень життя в загальному ще не досяг тих критеріїв, за якими вже давно живуть у розвинутих країнах, де демократія досі проходить випробовування на зрілість, кульгає – це чистої води авантюра. І піти на неї зважиться не кожний.

Звичайно краще залишитись в Канаді, вхопившись за будь-які можливості, що дають змогу  тут знаходитись на легальному статусі (що не завжди також головне), зате відчувати себе людиною, хоч і завжди чужою, із приставкою «іммігрант». Можливо, країна, де я виріс,Україна, – занадто дорога мені, і ще не час покидати її. Хоча, кожному своє і кожен заслуговує на те життя і в тому місці, де відчуває себе щасливим. Адже в цьому і полягає зміст нашого життя.

Чи є життя після Канади? Reviewed by on . ВІД РЕДАКЦІЇ: Цього листа ми отримали від пана Мирослава Войсовича, колишнього мешканця Ванкуверу, потім Монреалю, що повернувся назад на Батьківщину - в Україн ВІД РЕДАКЦІЇ: Цього листа ми отримали від пана Мирослава Войсовича, колишнього мешканця Ванкуверу, потім Монреалю, що повернувся назад на Батьківщину - в Україн Rating: 0

Очень интересный рассказ. Чтобы покинуть свою родную страну необходимо иметь еще какую волю+характер. Но чтобы покинуть Канаду надо иметь эти качества в кубе!!! Мирослав удачи тебе, надеюсь Родина твое стремление оценит!

Мирослав ділом довів свою любов до України, а не пустими балачками про своє щире кохання до України (що найчастіше і робить “патріотична” діаспора) з дуже зручного та комфортного закордону…….на це здатні одиниці.

…i яке “резюме” цих роздумiв? Не зрозумiло, чи автор щасливий, що повернувся, чи нi?

Я все зрозумів. А Ви, не намагайтеся зрозуміти. Матеріальні критерії оцінки в цьому випадку не працюють, тут дещо інше…для цього треба жити в Україні і щиро кахати її тут, в Україні, а не навчати українців що мешкають в Україні, як правильно любити Україну.

Мирослав, тішить конструктивний аналіз, відсутність рожевих окулярів як на бік Канади, так і України. Дуже сподобалось, молодець!

Наша ванкуверська українська громада сумувала за Мирославом, тому що він був тут душею компанії.
Тим більше приємно прочитати Мирославові роздуми,
буцім-то знову зустрілись як тоді на розі вулиць Денман та Дейві перед українським пікніком у Стенлі Парку. А ти знєш, друже Мирославе, ми продовжуєм започатковану тобою традицію щовесни збиратись на шашлики. Вірю що все у тебе буде гаразд, тримайся.

Автор, відчувається, має комплексний погляд на життя, читати ьуло цікаво. Очікувалося більшої інформативності, практичних деталей в яких завжди багато змісту, але в наступний раз 🙂 хоча, можливо, автор в тому перехідному стані, коли емоції , оцінки важливіші ніж висновки. Дякую, зацікавило.

прочитала статтю на одному подиху. Гарно викладені конструктивні та апелюючі міркування

tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1