Wednesday , 19 September 2018

Home » Local News » «Чорним по білому»: розмова з ванкуверським режисером Юлією Івановою

«Чорним по білому»: розмова з ванкуверським режисером Юлією Івановою

Print Friendly, PDF & Email

Чорноморець (Ванкувер)

Юлія Іванова (Фото www.straight.com)

У кінотеатрі на вулиці Денман, що у даунтауні Ванкуверу, демонструється документальний фільм про українську сім’ю з міста Суми.

Корреспондент «Українського Ванкуверу» зустрівся з режисером стрічки пані Юлією Івановою.  Пропонуєм вашій увазі коротеньке інтерв’ю.

УВ: Пані Юлія розкажіть будь-ласка трішки про себе.

ЮІ: Я родом з Москви, де закінчувала Всесоюзний Державний Інститут Кінематографії.  У Ванкувері вже 17 років. Займаюсь документальним кіно.

УВ: Фільм «Family portrait in black and white», що зараз демонструється в кінотеатрі на Денман, був знятий на Україні, в Сумах. Чому Україна, випадково, чи вас з нею щось пов’язує?

ЮІ: І так і ні. В Україні було легше знімати ніж в тій же Росії: ні в кого це не викликало зайвих запитань, та й візи для канадців щоб приїхати в Україну не потрібно. А головне, мені дуже запала сама історія про цю незвичайну жінку, Ольгу Неню яка взялася опікувати 17 дітей, 16 з яких є темношкірі мулати від чорних іноземних студентів та білих українських жінок.

УВ: Як довго ви знімали це кіно? Зі скількох людей складалась ваша знімальна група?

ЮІ: Нас було тільки двоє: зі мною працював Станіслав Шахов з Києва, з яким ми залишаємось друзями по досі.  Їздила я до Сум три рази в 2008, 2009 та 2010 роках, але в той самий час також працювала над іншими роботами.

УВ: Де ви показували ваш фільм і як він був зустрітий глядачами?

ЮІ: Фільм, можна сказати, демонструвався по всьому світі і скрізь викликав зацікавлення. З міжнародних конкурсів я би хтіла відзначити «Sundance» фестиваль який вважається самим престижним в світі і на який висувається тільки 12 робіт, одна з цих 12-ти в 2011 році була моя , що-правда винагороди я тоді не здобула.

УВ: А як «Сімейний портрет чорним по білому» сприйняли в Україні?

ЮІ: В Україні я це кіно не показувала і це була вимога головної героїні фільму Ольги. По-перше, вона не хоче щоб українські скінхеди знали про її існування та адресу зі зрозумілих причин. Одного з підлітків, про яких розповідається в кіно,Кирила побили серед біла дня на автобусній зупинці в Києві, а він такий же українець, розмовляє українською тільки темношкірий.

По-друге, Ольга не бажає зайвої уваги теперішньої української влади. Нещодавно у Києві відбувся показ документальної стрічки естонського режисера Маріани Каат «Шахта № 8» про підлітка сироту який годував ще двох своїх молодших сестрy та брата тим, що продавав вугілля, яке видовбував власноруч на покинутих копальнях в Донбасі. Реакція української влади не забарилась: нелегальний бізнес хлопчиська було ліквідовано і тепер троє дітей лишились без засобів до існування…

УВ: Можливо що Кирила було побито не за колір його шкіри, а за те що розмовляв українською і не скінхедами, а 5-тою колоною. Як-що чорна людина розмовляє українською мовою, то це викликає подвійну повагу. А як ви ставитесь до того що відбувається в Україні, що ви, наприклад, думаєте про путінську кіно-агітку «Матч» що все ж таки випустили до прокату в українських кінотеатрах?

ЮІ: Я дистанцююсь від політики і про «Матч» нічого не чула. А чому ви назвали це путінською агіткою і про що це кіно?

УВ: Тому що на 70% фільм був проплачений з Кремля. Війна закінчилась 67 років тому а Путін все продовжує воювати, та ще й з перекрученими фактами, та ще й в чужій країні.

ЮІ: З цього приводу можу порадити подивитись голладський документальний фільм «Putin’s kiss».

УВ: Дякую, обов язково подивлюсь, але давайте повернемось до вашого кіно.  Над чим ви зараз працюєте?

ЮІ: Мій наступний фільм буде показаний в телепрограмі «Knowledge» і це знов таки про дітей-сиріт. В цьому випадку мова йдеться про ванкуверську сім’ю, яка вдочерила дівчинку з інтернату  м.Городні Чернігівської області.  Потім з’ясувалось, що дівчинка має ще сестру і брата,і ще, і ще. Ці люди не могли розбивати і сім’ї і прийняли всіх 5 дітей.

Зовсім інший підхід до виховання дітей порівняно з пані Ольгою з Сум, повна демократія, але результат не обов’язково  кращий. Раджу подивитись і порівняти.  Але це в найближчому майбутньому, а сьогодні і до п ятниці ваші читачі, хто не бачив, можуть відвідати кінотеатр на Денман і подивитись «Family portrait in black and white», сеанс о четвертій, квитки менше 8 доларів.

УВ: Дуже приємно було поспілкуватись. Бажаю вам творчих успіхів і можливої співпраці через Українську Суспільну Службу, що активно працює з дітьми-сиротами в Україні.  До побачення.

ЮІ: Дякую, взаємно. До нових зустрічей.

PS. Офіційний постер кінострічки та дати сеансів у Ванкувері можна переглянути тут.

«Чорним по білому»: розмова з ванкуверським режисером Юлією Івановою Reviewed by on . Чорноморець (Ванкувер) [caption id="attachment_2817" align="alignleft" width="300"] Юлія Іванова (Фото www.straight.com)[/caption] У кінотеатрі на вулиці Денман Чорноморець (Ванкувер) [caption id="attachment_2817" align="alignleft" width="300"] Юлія Іванова (Фото www.straight.com)[/caption] У кінотеатрі на вулиці Денман Rating: 0

Мав нагоду переглянути трейлер на сайті. Досить цікава тема.

Покищо бачу я в цім фільмі два сужети. Перший, це сужет про виховання сиріт та покинених дітей з Африки в Україні. А другий рівно ж цікавий сужет це те що цих дітей в Україні навчають московську мову. А це справді цікаво. Це якби я привіз таких дітей в Канаду і почав вчити їх, скажім, по-корейськи. Як писав Джеймс Мейс, українець родом з черокі індіянів Америки, Україна це пост-ґеноцидне суспільство. Схоже що режисер, хоча й несвідома цього, але й цей факт висвітлює.

Коли у 1911-му, Володимир Жаботинський писав про 30-мільйонне україномовне море на південних теренах Російської Імперії, то сьогодні пісьля ґеноцидів, лишилося лише 16,6 мільйонів україномовних із неповних 46 мільйонів населення. Бачимо з цього фільму що навіть із добавленням ґенофонду з Африки це співвідношення ніяк не міняється.

Цікаве інтервю, Чорноморець. Коротке, але дуже красномовне. Якісна журналістика, дякую.

хоч фільм можливо задумувався як сімейна драма, але вийшло що це про расизм в Україні

Мені здається режисер не зовсім орієнтується в українському правому русі, і з показаної картинки у канадців може скластись враження що усі українські націоналісти=расисти, хоча серед правих це лише невелика фракція, яка заклопотана расовими питаннями і до українського націоналізму м”яко кажучи не має ніякого відношення

tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1