Tuesday , 21 November 2017

Home » Culture » Ім’я: Альбіна Позднякова

Ім’я: Альбіна Позднякова

Знайомтесь – Альбіна Позднякова.

Albina Pozdnyakova

Народилася 1983 року у Львові. Закінчила Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка»; навчалася в магістратурі Центру гуманітарних досліджень при Львівському національному університеті ім. Івана Франка на спеціальності «Культурологія».

Писати вірші почала ще в школі. У студентські роки була співредактором літературної газети «Цегла» та редактором літературно-мистецького видання «Три» (молодіжний самвидав). Тоді ж почала організовувати перші літературні вечори, що згодом вилилось у постійну культреґерську діяльність (перформанси, презентації, літфести у Львові та інших містах України). Наймасштабніші проекти: літературно-мистецький фестиваль «наЛІТ» (Львів, 2006, 2007); літературні читання «Пожежна драбина» в рамках театрального фестивалю «Драбина» (Львів); координаторка проектів «8 поеток на 8 березня»  (Львів,  Тернопіль,  Івано-Франківськ,  Київ  та  Ніжин,  2009),  «8  поетів  на  8 березня» (Львів, Київ, 2010) та «8 перекладачок на 8 березня» (Львів, 2011) і поетичних читань в рамках проекту «Жінка-3000» (Львів, Одеса, Сімферополь та Харків, 2010).

Авторка поетичних збірок «Тяжіння» (2012) та «Смаколики» (2013). Вірші увійшли до антологій «Березневі коти», «Червоне і чорне: 100 поеток ХХ століття», «Шоколадні вірші про кохання» та «Нова українська поезія» (болгарською) та «30 віршів з-за кордону. Молода українська поезія» (польською мовою).  Статті  та  інтерв’ю  друкувались  у  виданнях  «Критика», «Український журнал», «Київська Русь», «postПоступ», «Просто неба» тощо. Веде рубрику  «Труднощі  перекладу»  у  журналі  «ШО».

Лауреатка  численних  літературних  конкурсів,  зокрема  «Екоарт»  (2007),  «Грано-слов» (2007), «Смолоскип» (2008), «Просто так» (2010), «Витоки» (2010), «Ватерлінія» (2011) та «Підкова Пегаса» (2012).

Перекладає з англійської, польської, білоруської та російської. Переклади друкувалися у журналах «Всесвіт» та «Золота Пектораль». Окремими книжками вийшли переклади роману «Хвилі» Вірджиніїї Вулф та роману «Втрачений паспорт. Дні та слова Едварда Лейсі» канадського сучасного письменника Фрейзера Сазерленда.

Наразі живе в Каліфорнії.

Поезії:

Вовчі ягоди

Жимолость, живопліт, живіт,

Ніби вулкан, пухне між грядок.

Жито жовтіє, в дорогу довгу

Лагодить зерна, у білий світ

З чорного. Чобіт упав з ноги,

Жінка лежить, загубивши крок,

Псисько гарцює її двором,

Лиже лице і коліна згин.

Жимолость, куца ожина, млость.

Ніби ріка, витікають ради.

Жовто і жорстко на краю саду,

В холоді молить, аби вдалось

З чорного черева, із печер

Вийти на вий однією з ягід,

Вовчих, чи мовчки впрохати явір

Вгнутись, підставити їй плече.

Жимолость, живопліт, живі

З вирви тієї ж їдять, що й мертві.

Ягоди в ями вціляють метко,

Й дивляться вирячками без вій

Чорно, чарівно. Весь чагарник

Жде, поки вродить ачи помре,

Чи хтось надійде з-поза дверей,

З-за отих вовчих жахних границь.

•  •  •

Земля (емігрант)

Ворог коло ворiт, ворог стоїть під брамою.

Він полишає рідне, живе затраскує.

Тіло руйнує пліт, обростає крамом —

І переконує вихід дивитись з ласкою

На витікання, висмикування із отчини.

Сміх павутиння снує у пустих поселеннях.

Корінь обтрушує сірий пісок, золочені

Грудки скидає налиплого чорнозему.

Ноги з боліт підіймає, на килимочки

Ставить і губи холодить об лід бокала.

Їде, від літ віднімаючи світ, за очі

Рідні коштовніший. Стільки всього зникало,

Видерлось; одіпралась масними плямами

Вкрита всуціль дірява сорочка пам’яті.

Має в устах марципани, на думці — плани.

Латка — на псяче дитинство, дрантиве рам’я

Сходить нінащо, несеться на манівці.

Бачиш, земля чорнозуба, бліда, прибита,

Журиться, що не вкидаєш своє насіння

В вимовкле горло. Не дав їй свого вродити.

Ніжні жіночі гріхи

Ніжні жіночі гріхи проростають на яв,

Проявляються плівки. На боці того, хто вишив,

Видно пуп’янки пальців. У вушко її всиляв

Плідний шепіт — так кіт, що вполює мишу,

Забуває гріхи, їх засьорбує молоком,

А у жінці зростають на ранок червлені квіти,

І рясніє шитво, і наплетене тим гачком,

На якій її злапано. Кров рукоділля мітить.

Її витвір такий, що нічого не перейняв

Ані в батька, ні в баби і точно таки ні в діда.

То життя на голках. Пеленаючи мишеня,

Відраховує дні, як колись — між стібками віддаль,

Аж розтріснеться рот немовляті, немов горіх,

З нього вирине слово, м’яке і різке, як муркіт.

Шов забув ті шляхи, що він ними колись проліг.

Жінка в сукню нову одягає маленьку цурку.

•  •  •

Коли горить вітер

Коли горить вітер і пустоші непрозорі,

Стовпами із пилу зробилися кам’яниці,

Ми маємо право вже тільки на те, що зовні,

Що можна вчепити на себе, зчитати з лиць.

Коли горить вітер і ляк тобі плечі горбить,

Обпалює щоки, вмітає у очі порох,

Дивись, ми — спустілі садиби, порожні форми,

І добре, бо дихаєм досі, і слава богу,

Бо маємо квіти вогню, маєм слів в достатку,

І тисячі кроків розсипані тут на бруці.

Ще трохи, і вщухне гроза, і вернеться татко,

І всі феєрверки зі шкіри, як бруд, зітруться.

Ще трохи, і тут позостанеться штиль і тил,

І ми поковтаємо все, що тіла помістять.

Якщо мене здує, то лишишся тільки ти…

Пильнуйся: лаштує свій гострий гачечок місяць.

Ім’я: Альбіна Позднякова Reviewed by on . Знайомтесь - Альбіна Позднякова. Народилася 1983 року у Львові. Закінчила Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій Національного університету «Льв Знайомтесь - Альбіна Позднякова. Народилася 1983 року у Львові. Закінчила Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій Національного університету «Льв Rating: 0
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1