Sunday , 18 August 2019

Home » Local News » Чорна п’ятниця, кривава субота,…що далі?

Чорна п’ятниця, кривава субота,…що далі?

Black Friday, Bloody Saturday.. whats next?

Print Friendly, PDF & Email

У рубриці “Листи до редакції” Український Ванкувер продовжує публікувати думки та відгуки наших читачів. Стиль написання автора залишено без змін.  Редакція не завжди поділяє думки та позицію своїх дописувачів.

 • • •

Володимир Мишанич (Україна)

Чорна п’ятниця, кривава субота,…що далі?
Погляд не стороннього, або короткий екскурс у нашу історію

Недалеке минуле

Нарешті, здається, Україна прокинулась із страшного летаргічного сну-забуття, що тривав уже майже 10 років, з листопада 2004 року. Що змінилося за цей період? Чому Помаранчева революція не випрвавдала сподівань українського народу?! Куди ми прийшли? І взагалі, чи правильний шлях ми обрали тоді? На ці та інші запитання дуже важливо дати собі відповідь, зрозуміти помилки і зробити висновки, щоб впевнено йти не спотикаючись далі.

Мишанич

Як свідчать події останніх кількох місяців, черговий етап історії України добіг свого логічного завершення. За період, що пройшов, ми успішно побудували класичну олігархію з усіма наступними наслідками. Як відомо, олігархія – це державний устрій, у якому майновий ценз є своєрідною перепусткою до влади. Там керує найбагатший прошарок громадян країни. Їхній професійний рівень, освіта до уваги майже не беруться. Цей устрій почав формуватись ще після розвалу Радянського Союзу і проголошення незалежності України. Депутат Верховної Ради України науковець Михайло Сирота в своїй книжці “Україна в геополітичному просторі третього тисячоліття” наводить дуже цікаві факти, що змушують нас призадуматись. Зокрема, пише, що у Раді першого скликання ще не було депутатів мільйонерів, на наступних виборах у Раді було вже понад 50 мільйонерів, третій – понад 150.

За роки свого депутатства відомий бізнесмен Рінат Ахметов на кількадесят мільйонів примножив свої статки, Петро Порошенко за роки правління Віктора Ющенка поповнив список мільярдерів. Цей перелік можна продовжувати. Не таємниця, що нині переважна більшість депутатів Верховної Ради – це мільярдери та мільйонери, капітали яких в офшорних зонах чи швейцарських банках. До слова, іноді вони займать відповідальні міністерські крісла, не маючи навіть профільної освіти. Серед них є навіть такі, що мають паспорти громадян інших країн, зокрема Ізраїлю. Гадаю, всі добре знають про кого йдеться. Характерно, що багато з них не беруть ніякої участі в законотворчій роботі, роками навіть не з’являються у парламенті. Цікаво, що свої статки вони примножили в кілька разів, перебуваючи на державних посадах, що не мають нічого спільного з бізнесом. Владу вони успішно використовують з метою власного збагачення, успішно лобіюючи в парламенті свої та кланові інтереси.

Через протиріччя інтересів депутатів, боротьбу олігархічних сімейних кланів, відсутність об’єднуючої народ національної ідеї, країна опинилася в глибокій політико-економічній і культурній кризі, що спричинена моральною та фізичною деградацією нашого народу. Але, все що відбувається в житті суспільства, – це не випадково, бо всі суспільні зміни зумовлені об’єктивними та суб’єктивними факторами.  Адже, як сказав  грецький філософ Платон, кожен народ має таку владу, на яку заслуговує. Це беззаперечна істина. Саме тому революційні зміни у суспільстві рідко дають бажані результати, бо є результатом насилля над людською природою і викликають супротив в силу дії об’єктивних законів. Зазвичай, все повертається на круги своя. Розвиток суспільства, держави, її устрій безпосередньо зумовлений і залежить від нашої духовної еволюції, від кожного громадянина зокрема, від рівня його культури, освіти, морально-психологічних якостей. У фізиці є поняття критичної маси, від якої залежать властивості всіх речовин, що існують у природі. Кожна речовина складається з певних комбінацій і пропорцій хімічних елементів, що в залежності від умов проявляють різні властивості.

Приміром, якщо до стакана води капнути кілька капель олії, то це не змінить властивостей води як речовини, бо критична маса води значно більша. Аналогії можна провести й у функціонуванні та житті країни, її характері. Адже, країна – це сукупність різних людей представників різних національностей, вірувань, культур об’єднаних певними інтересами, ідеями, правилами та нормами суспільного життя. Із розвитком свідомості людей, їхньої філософії буття, змінюється й державний устрій, який, знову таки, визначає критична маса, громадяни, які формують характер суспільства, держави. Кожна країна – це живий організм, що постійно еволюціонує і має всі етапи життя людини: дитинство, юність, зрілість, старість. Словом, характер суспільства, його образ зміниться тільки тоді на краще, коли на краще змінимося ми.

Що відбулось 2004 року…Підсумки…Чому?…

Отже, що відбулось 2004 року і чому 30 листопада 2013 року мрії і сподівання українців були жорстоко й цинічно розтоптані беркутівським чоботом на Банковій? Пролилась кров, сотні учасників маніфестацій постраждали, десятки пропали безвісти. Проти кількох учасників порушені кримінальні справи. Влада намагається залякати народ, перетворити його в безсловесне, покірне бидло. Але їм не вдалося це зробити, бо виросло нове покоління свідомих громадян, патріотів України, які боротимуться до перемоги. Тоді, у  листопаді, брутально були розтоптані паростки молодої демократіїї, що так і не встигла розквітнути, дати свої плоди. Олігархічна влада перед лицем загрози  в страшному оскалі показала свої зуби. Цього слід було чекати, бо свавілля влади, її цинізм немає меж, нехтуються елементарні права людини, годі знайти елементарну справедливість у судах чи у владних кабінетах. Усе продається і купується, право на боці тих, хто має більше влади, грошей.

Влада не тільки сліпа й глуха, а ще й трохи дурнувата, відірвана від народу й живе своїм життям за своїми неписаними законами – «по понятиям». Вона не чує й не хоче чути своїх громадян, нехтує їхніми правами, свободами. Владні мужі живуть за високими парканами, а їхній спокій охороняють десятки тілоохоронців. Вони бояться власного народу, тому уникають всіляких контактів з ним. Український народ системно, й потрібно визнати, успішно, використовуючи засоби масової інформації, систему освіти, перетворювали в стадо баранів, потрібних тільки для того, щоб жирувала зграя вовків. Наше життя, безпека втратили всяку ціну. Про це яскраво свідчать подіїї останніх років, місяців, днів. Народ не в силах більше терпіти несправедливості, зверхнього ставлення до себе, відвертих знущань, втомився від постійної боротьби за виживання, зневірився в тому, що може щось змінити в цій країні. Українці вимирають, емігрують чи в пошуках роботи виїжджають за кордон, що, гадаю, в інтересах можновладців.

Нині українська олігархічна влада має агресивний антинародний характер, що становить небезпеку не тільки для нас, але й для інших країн. Вона продемонструвала це,  жорстоко придушивши мирні протести громадян, що могутньою хвилею прокотились в столиці України. Словом, трапилось те, що за законами розвитку суспільства повинно було трапитись. Адже держава, яка тримається на багнетах, страхові, брехні, тотальній корупції, що проникла у всі сфери нашого життя, де немає елементарної справедливості, приречена на загибель, тому, що породжує супротив, протидію.  Опозиція, що прийшла до влади на чолі з Віктором Ющенком після помаранчевої революції, не виконала своїх передвиборчих обіцянок. Не вистачило ні політичної волі, ні бажання, ні розуму. Особисті  та кланові інтереси перемогли державні. Опозиція замість того, щоб об’єднати свої зусилля на розбудову молодої демократіїї погрузла в міжусобній боротьбі за більший шмат біля владного корита. Лідери Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко не знайшли спільної мови й стали працювати на політичне знищення одне одного, а в результаті, як виявилось, і держави. Президент Ющенко не зламав системи влади, основи якої були закладені ще Кравчуком та Кучмою, натомість система пригнула його, змусила зрадити свої погляди. Не вистачило патріотизму, жертовності, сили волі, розуміння політико-економічної ситуації, що склалася.

У результаті міжусобиць до влади 2010 року прийшов ставленик донецького клану Віктор Янукович, який разом із командою довів Україну до повного зубожіння, культурної, політичної та економічної кризи, що привело до кровопролиття. За роки його правління олігархічний устрій уже цілком сформувався і днями приніс  гіркі плоди. Команді Януковича за активної підтримки Президента Росії Путіна вдалося вибудувати владну вертикаль, що базується на партійній приналежності та на особистій вірнопідданності. Члени регіональної партії займають ключові пости чи не у всіх областях України, як у радянські часи – комуністи. Нинішня влада, як свідчать події, опирається на поліцію, СБУ, податкову службу. Ці структури за роки режиму Януковича вона перетворила на інструмент тиску і репресій проти власного народу. Недарма ж їм неодноразово підвищували заробітну плату, що нині вища на кілька порядків, ніж у працівників освіти та культури. Не гребують вони й пітримкою криміналітету та декласованих елементів, залучаючи їх до боротьби з опозицією, використовуючи в своїх політтехнологіях. Саме це дозволяє їм задіювати адміністративний ресурс на виборах різних рівнів. Політична та економічна криза в Україні досягла кульмінації. І тут не обійшлося без “допомоги” Путіна. Народ не міг і не хотів жити за нормами, нав’язаними йому владою,  без всяких правил, у середовищі, де панував кримінальний капітал і повне беззаконня. У свою чергу, влада вже не могла управляти по-старому. Відбулася Революція Гідності. Пройшли вибори 2014 року…

Жити по новому ?!!..???  Що ми маємо…

До влади прийшла нова команда на чолі з Петром Порошенком, яка позиціонувала себе як партія миру й обіцяла припинити бійню вже за кілька тижнів. Країна завмерла в очікуванні кардинальних перемін, реформ, про які ми чи не щодня чули з екранів телевізора. Натомість на нашу землю прийшла війна, яка своїм чорним крилом зачепила чи не кожну родину, чи не в кожен дім принесла сльози, горе й нещастя…

А наші можновладці, під шум гармат і кулеметних черг, якось геть забули про свої  передвиборчі обіцянки, а зайнялися своїми бізнесовими справами. І досить вдало. Гарант Конституції за два роки при владі збагатився, як опубліковано у ЗМІ, щонайменше на 100 мільйонів доларів. Не збідніли й інші владні мужі з його близького оточення. Як кажуть фінансисти, гроші – величина стала. Якщо у мене, у вас їх стало менше, то в когось їх стало більше. Гадаю, ви здогадуєтесь, хто збагатився, яким чином і за рахунок кого. А обіцяні люстрація, реформа судової системи, боротьба з корупцією, економічні реформи та багато інших, залишилися пустопорожніми деклараціями, що обернулись для громадян країни значним падінням рівня життя, розгулом злочинності, почуттям невпевненості в своїх силах, у завтрашньому дневі, що призводять до стресів, глибокої депресії. Словом, сформована за десятиліття олігархічна система виявилася сильнішою, й нині перемагає молоді, здорові демократичні сили, які ще чинять опір. Останнім часом спостерігаємо реванш антинародних, антидемократичних сил, які знову повертаються і займають керівні посади, повертають собі через продажні суди награбовані кошти. Прикладів більш ніж достатньо. А сталося це тому, що до влади прийшли старі кадри, тісно пов’язані між собою спільним, нерідко кримінальним минулим, спільним інтересами, бажанням і надалі грабувати країну, яка не є їхньою Батьківщиною, а є територією, де вони заробляють свої мільярди. Багато з поплічників Януковича нині вже живуть в Росії, Ізраїлі, Монако чи деінде. Ми знаємо, де нині Янукович, Азаров, Пшонка, Клюєв, Табачник, Черновецький…Цей список можна продовжувати. Деякі з них обіцяють повернутися в Україну й знову керувати. (А цікаво, де завтра будуть Яценюк, Гройсман, Рабинович, Шуфрич і десятки інших слуг народу?)

Отже, як сказав наймудріший президент України Леонід Кравчук, маємо те, що маємо. Постає питання,  що робити? І взагалі, чи потрібно щось робити? Гадаю, на ці питання у кожного є своя відповідь, своє бачення й потрактування подій, що відбуваються у державі. Тож, що потрібно зробити, щоб витягнути Україну з глибокої політико-економічної кризи, врятувати її державність? Куди маємо рухатись?

Що робити ?

Вважаю, що перш за все потрібно зруйнувати олігархічну систему, яку характеризує зрощення влади й бізнесу і при якій майновий ценз є перепусткою до влади. Найбезболісніше це можна зробити шляхом реформ. На законодавчому рівні потрібно розділити бізнес і владу, бо інтереси олігархів і народу не співпадають. Це перманентне протиріччя, яке можна подолати тільки відокремивши владу від бізнесу. Має місце  конфлікт інтересів, що і спричинив політико-економічну кризу в Україні. Потрібно будь-якою ціною змусити депутатів прийняти потрібні для цього закони. Зокрема, потрібен новий закон про вибори до Верховної ради та місцевих органів влади за відкритим списком і на пропорційній основі, закон про імпічмент президента, що поставить владу в залежність, дасть можливість впливати на неї.  Народ повинен мати можливість відкликати депутатів, припиняти їхні повноваження, якщо вони не працюють на користь громади, що їх обрала, не виконують своїх обіцянок.

Щоб забезпечити виконання законів, потрібно реформувати прокуратуру, судову систему, поліцію, змінити податкову систему. Треба створити сприятливі умови для розвитку малого й середнього бізнесу, побороти причини корупції. Для цього потрібно створити громадське телебачення, радіо та інші засоби масової інформації залежні від громади, які би працювали в інтересах народу, а не олігархічних кланів, що є власниками ЗМІ нині. Тільки тоді ми знатимемо, що відбувається у країні, матимемо достовірні факти, зможемо зробити правильні висновки, зрозуміти, яким шляхом йти далі в розбудові держави. Але зміни не прийдуть самі, адже держава, як інструмент насилля, завжди намагається максимально експлуатувати своїх громадян. Наша влада «матиме» нас доти, допоки ми будемо віддаватись їй. Тому громадяни повинні цілеспрямовано і свідомо боротися, відстоювати свої права. Нам треба  контролювати владу, впливати на її рішення на користь наших інтересів, якщо, звичайно, хочемо краще жити.  Для цього потрібно об’єднуватися в громадські організації, що діятимуть у різних сферах державного життя і які зможуть реформувати владу, використовуючи всі потрібні для цього важелі впливу.

Чи можливо це? Так, можливо. Але тільки за тієї умови, коли ми зрозуміємо, що ніхто нічого для нас не зробить, окрім нас самих. Маємо покладатися тільки на свої сили. Мусимо все це усвідомити.

Думаю, що починати перебудову державного устрою потрібно починати із реформування культури та освіти, що останнім часом свідомо занедбані. Нинішній режим зацікавлений в знищенні української національної культури, без якої не буде патріотизму,  падінні рівня освіти, адже таким голодним, тупим народом простіше керувати, його легше дурити. Тільки патріотично налаштовані громадяни із здоровими моральними засадами здатні навести в Україні лад, побудувати демократичний устрій. Вважаю, що війна на Сході пришвидшить народження нової політичної еліти, яка прийде до влади й побудує сильну незалежну державу.

Революція свідомості як чинник соціально-економічних змін

Ми знову стоїмо на порозі нової революції, бо Революція Гідності закінчилася реваншем антинародних сил, які узурпують владу в тому чи іншому регіоні країни. На часі, революція свідомості, що змінить нас, змінить наше життя, змінить Україну. Наше майбутнє, майбутнє наших дітей залежить від нас, від тогою, чи зуміємо ми зробити висновки з тих уроків історії, що дало їх нам життя. Держава знову стоїть на роздоріжжі… Яким шляхом ми підемо? Шляхом реформування і зміни системи влади, проведення люстрації і повного перезавантаження влади через перевибори, чи, як вже не один раз було, не доведемо розпочату справу до кінця й терпітимемо її свавілля й далі… Питання не риторичне. Від нашої відповіді на нього й подальших  дій залежить майбутнє України. Відповідь на нього вже за кілька днів, місяців дасть життя. Хочеться вірити, що ми зробимо правильний вибір, за який нам не буде соромно.

Чорна п’ятниця, кривава субота,…що далі? Reviewed by on . У рубриці "Листи до редакції" Український Ванкувер продовжує публікувати думки та відгуки наших читачів. Стиль написання автора залишено без змін.  Редакція не У рубриці "Листи до редакції" Український Ванкувер продовжує публікувати думки та відгуки наших читачів. Стиль написання автора залишено без змін.  Редакція не Rating: 0
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1