Monday , 20 November 2017

Home » Culture » Чи слід українцям святкувати 8 березня, і чи є альтернативи?

Чи слід українцям святкувати 8 березня, і чи є альтернативи?

Денис Поліщук (Ванкувер)

8 БерезняСвята завжди були дуже важливими подіями у житті нашого народу.  Крім очевидних святкувань, забав та застіль вони ще й визначали як релігійну, так і національну приналежність. Але будь яке свято має свою історію – тож давайте подивимося на цю дату 8 березня і спробуємо з’ясувати, що ж ми насправді святкуємо.

Святкування на день 8-го березня, як і 23 лютого,  мають глибокі історичні коріння. Ці дати перше згадуються (і згодом святкуються) ще у біблейських переказах, як день перемоги юдеїв над персами, що припадали на кінець лютого – початок березня. Після розгрому противника юдеї розпочали знищувати вороже населення, і апогей розправи припав саме на восьме березня. Тому цього дня юдеї відзначають Пурім, свято перемоги і страти  75 тисяч осіб не юдейського походження (Старий Завіт, Книга Естер 9:16).

Офіційно тривалий час святкування 8-го березня прив’язували до річниці протестного маршу робітниць-текстильниць, що відбувся 8 березня 1857 року в Нью-Йорку – жінки вимагали рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («Марш порожніх каструль»).

Але, сучасні джерела вказують, що насправді 8-го березня 1857 р. у Нью- Йорку протестували кілька сотень представниць найдавнішої професії. Місцеві повії провели страйк і демонстрацію вимагаючи аби матросам в порту видали зарплату, адже вони не мали чим заплатити за інтимні послуги. А до них уже згодом приєдналися робітниці текстильних та взуттєвих фабрик.

На честь цих подій, у 1910 р. на ІІ Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені, Клара Цеткін, відома комуністка юдейського походження, висунула пропозицію щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.

На території України (тоді ще УРСР) 8 березня, як  Міжнародний жіночий день, стало офіційним святом та неробочим днем з 1966 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8.05.1965 р., тобто було нав’язано штучно та не мало жодного історичного та національного підґрунтя для нашого народу.

Але хто ж про це все знає? Лиш ті люди, що розуміють, що знання робить їх вільними. На превеликий жаль, більшість українців не розуміють, що є визволення саме через знання. В цьому і полягає трагедія пост-тоталітарної держави, де такі святки навмисно нав’язувалися поневоленій нації.

Проте в даній публікації ми зовсім не ставимо за мету позбавити прекрасної половину людства свого свята чи якимось чином применшити важливість вшанування українського жіноцтва!

Навпаки, вважаємо, що вшанувати наших жінок, матерів, сестер, їхні досягнення та нелегку працю потрібно гідно та на належному рівні,  і з чистою совістю. Адже ми маємо свої давні традиції та жіночі свята – пропонуємо вам декілька альтернатив.

Перше, та найбільш відоме свято – це День матері, який відзначається у другу неділю травня. В цей день ми вшановуємо всіх матерів і бабусь.

Друге свято, поки що менш відоме для широкого загалу , але, проте,  не менш важливе – це День Героїнь. Це свято особливо популярне серед українців діаспори, які 25 лютого (або в останню його неділю) вшановують пам’ять  відомої письменниці Лесі Українки та всіх українок які боролися за незалежність нашого народу в будь-які формі: чи писаним словом, чи ідеологією, чи безпосередньою участю у бойових діях.

Давайте гідно і по-українськи вшановуємо наших жінок. Час уже розпрощатись із пережитками тоталітарної та ворожої до нашої культури та традицій радянської системи і почати жити як самодостатні, освічені, незалежні та вільні люди. Пам’ятаймо, що Україна починається з кожного з нас.

А на завершення пропонуємо шанувати і любити наших жінок просто щодня, бо вони того варті!

ВІД РЕДАКЦІІ: Вперше статтю опубліковано на сайті УВ 6.03.2012

Чи слід українцям святкувати 8 березня, і чи є альтернативи? Reviewed by on . Денис Поліщук (Ванкувер) Свята завжди були дуже важливими подіями у житті нашого народу.  Крім очевидних святкувань, забав та застіль вони ще й визначали як рел Денис Поліщук (Ванкувер) Свята завжди були дуже важливими подіями у житті нашого народу.  Крім очевидних святкувань, забав та застіль вони ще й визначали як рел Rating: 0

Цілком підтримую автора статті – увесь цей бісівський мотлох, на кшталт: 8 березня, день пабєди, день савєцкай арміі, пєрває мая і т.д., давно потрібно викинути на смітник історії. Це наше колоніальне минуле, яке заважає нам розвиватися – не можна рухатися уперед, повернувши голову назад. Святкування цих т.з. “свят” є звичайним постколоніальним синдромом.
Я теж жалкую за 70-и та 80-и роками. Але лише тому, що я був молодим, і життя видавалося мені веселим, безхмарним та сповненим надій.
Але я ненавиджу ссср тієї ж епохи. Це був час, коли мені, спеціалістові із вищою освітою, совок платив 80 рублів, а звичайний чоловічий костюм коштував від 120 до 200 рублів. А якісне взуття взагалі було недоступним. Я пам’таю постійний дефіцит продовольчих та промислових товарів, багатокілометрові черги за товарами першої необхідності.
Пам’ятаю всевладдя КГБ з його тотальним стеженням, підслуховуванням телефонних розмов, перечитуванням листів. Усюди були кагебівські сексоти, а за політичний анекдот можна було сісти за грати.
Ще я пам’ятаю тотальну русифікацію та нищення України. Слово ПАТРІОТ було піддане анафемі, а у таборах та психушках сиділи тисячі політичних в’язнів: моїх земляків-українців.
Тож стабільність у ті роки дійсно була, але як у в’язниці, чи на кладовищі. А стосовно тогочасної культури: подивіться на януковича, калєснічєнка, бандарєнка, багасловскую, лєвчєнка, єфрємава, на олігархів, на партію регіонів та сучасну українську владу разом з їхнім східно- та південноукраїнським електоратом – це є типові представники тієї епохи.
Часи змінилися. Зараз потрібно вести битву за молоде покоління, щоб молодь не жила минулим, а рухалася уперед. Прийде час, коли на виборчі дільниці прийдуть не совки, а їхні діти, тобто – наша сучасна молодь. Влада зміниться і на чолі держави стануть патріоти. Тоді Україна святкуватиме зовсім інші свята. А зараз ще просто не прийшов час.
Колишніх же совків не варто ні у чому переконувати – вони відійдуть разом із своїми т.з. “святами”.

Пане Андріє,
Як на мене то в “савкі” нічого доброго не було. Все було під прямою владою більшовиків і все (в тому ж рахунку і все, що казалося добрим) було пов’язане з ними. 8-ме березня прекрасний приклад – це не є Українське свято і на підсвідомому рівні має дуже негативну конотацію…

Я вважаю, що всі ті, що свято-дотримаються всіх цих радянських традицій (8 марта, 23 фєвраля, день пабєди, тощо) страждають від пост-колоніального синдрому. Це коли бабці кажуть “А прі Сталінє била луче – спіна таґда у мєня нє балєла!”… як ми бачимо, це просто маразм.

Ми тепер живимо в такі часи коли Україна нарешті вільна та незалежна і де ми можемо без загрози дотримуватися наших стародавніх традицій та святкувати наші ж свята. А окупантські традиції, які нам були нав’язані чужим народом і людьми які мали за мету нас знищити, треба разом з пам’ятниками Лєніну викинути на смітник історії.

Я занадто поважаю всіх жінок у моєму житті, що б їх вітати з такою жахливою датою.
Але, я згоден, що треба нашим жінкам дарувати квіти і хоча б раз на рік їм відділяти день на святкування – для цього я Вам пропоную 25 лютого (День Героїнь) та День Матері. Саме такі чисті, світлі та теплі святки відмічають діаспоряни. Вони щасливі тим, що втекли з України до того як їх встиг знищити Московсько-Більшовицький звір. Тому вони, так як і наші пращури, відмічають лише дійсно Українські (а не комуністичні) святки. В цьому сенсі нам, іммігрантам 4-ої хвилі є що від них повчитися!

Я так зрозумів що відповів мені автор сатті.
Дійсно, 8 березня це не (тільки) українське свято.
Воно вважається міжнародним.
Зайшовши в квітковий магазин я був здивований, що власник магазину добре знає про 8 березня.
Я не сперечаюсь про 23 лютого. Тут все зрозуміло.
Але свято жінок,весни,кохання – це красиво.
Як для мене то воно значно цікавіше ніж свято
св. Валентина, яке тут зводиться, в основному, до комерціі. Але ж чому українці стараються відзначати день св. Валентина? Вечори проводяться.
Це ж не українське свято? Воно ж навязується капіталістичним суспільсвом і не визнавалося раніше в українській культурі.
Думаю справа в прийнятності. Якщо це людям приносить якісь позитивні емоціі, то люди хочуть їх отримувати.
На мій погляд і св Валентина і 8березня слід поважати.
Ми ж не зносимо в Україні палаци культури, памятники Шевченку і т.д. тільки тому, що вони були побудовані за радянського союзу.
Часи 70-80 років за союзу були стабільними і не такими вже й поганими. Рівень культури та освіти був значно вищий ніж тепер в Україні. Суспільство було збалансоване. (Так, майже до 60-х був жах)
Бажаю автору статті не бути таким категоричним, ширше дивитися на речі і не відкидати те позитивне, що приходить в українську культуру.
Слава Україні
P.S.Це мій заключний коментар на цю статтю.

А методи ті ж самі. Треба відкинути все що повязане з Союзом. Навіть якщо і щось добре і позитивне. Свято нехай і придумане, але воно прижилось і приносить людям радісні хвилини.
Ну от що туту поганого?.
Діаспора взагалі толком ніякі свята не святкує.
Старші вже не мають тої організаторської сили,
а новоприбулі,ив основному, недбають про якісь заходи.
8-го березня потрібно вітати жінок дарувати їм квітки навіть якщо ти в Канаді. Цього року на 8 березня ми зібралися і гарно спокійно провели час.
Навіть в час посту, якщо люди отримують позитивні емоціі, стають добріші то що тут поганого. Впевнений, якщо б ви були з нами вам би сподобалось.

Klasno pidibrano kartinku: troshky debilnen’ko – troshky nainven’ko – garno dopovnyue stattyu.
8 bereznya ye odnym z bagat’ox marazmiv v yakyx zhyve nash narod. Z purimom, dorogi zhinky.

tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1