Friday , 24 November 2017

Home » Featured » Людина Світу – Богдан Гаврилишин

Людина Світу – Богдан Гаврилишин

Citizen of the World - Bohdan Hawrylyshyn

Ірина Широка (Ванкувер)

З маленьких років Богдан Дмитрович Гаврилишин мав безмежне бажання вчитися та пізнавати світ. І вже сьогодні відсвяткувавши свій вісімдесят дев’ятий день народження, він має величезний багаж за плечима – від лісоруба до радника міжнародних корпорацій і президентів різних держав. Богдан Дмитрович – це людина, яка вийшла з низів та увійшла у світову еліту лідерів, що впливають і формують світ навколо нас. Вийшовши на пенсію, пан Богдан вернувся в Україну, започаткував свій фонд і сьогодні ділиться своїм досвідом та ідеями щодо теперішньої ситуації в країні.

Богдан Гаврилишин 3

Богдан Гаврилишин

Пане Богдане, після такої успішної кар’єри за кордоном, чому ви вирішили повернутись в Україну?

Я тут народжений, я тут виріс і багато пережив в юних роках. Мене сімнадцятирічного забрали до Нічеччини остарбайтером. Потім я потрапив до Канади в ролі лісоруба, бо якраз тоді канадська компанія рекрутила молодих парубків з робочих таборів в Німеччині, куди мене закинула війна. На півночі Онтаріо було досить цікаво, але робота виявилась достатньо рутинною. Тоді я знайшов німецько-англійський словник і почав вивчати по сорок нових англійських слів кожен день. Я старався мислити тільки тими словами протягом дня, а вечором проводив уроки англійської мови для своїх товаришів. Коли я вже вчився в університеті в Торонто, мене вибрали представником від молодіжних організацій на світову асамблею молоді в Сенегалі в 1952-му. Вибирали з групи, де були два англомовних, два франкомовних кандидати і я. Оскільки, в той час був конфлікт між англо- і франкомовними групами, то на асамблею поїхав я.

Коли я приймав канадійське громадянство, то робив це з гордістю. Це було четверте моє громадянство, але перше, де я зміг сказати, що я хочу бути громадянином цієї держави. До речі,  потім мені пропонували бути заступником міністра в любому канадійському міністерстві.

<< Україна не була якесь географічне поняття для мене,
Україна була в моєму серці, там, де я. >>

Я все переживав за Україну і слідкував за тим, що там діється. В тридцять років мене послали з Канади вчитись до Швейцарії в Інститут Менеджменту. Там я написав коротку дисертацію і порівняв розвиток промисловості в США і СССР. Тоді я навчився бути об’єктивним і вивчив глибину того, що відбувалось в СССР.

Я старався зажди взнавати щось свіже про Україну. В Нью Йорку я читав газети, які друкували вирізки з районних радянських газет, а не з центральних, які виходили під замовлення. І це давало можливість розуміти що насправді там діється.

Україна не була якесь географічне поняття для мене, Україна була в моєму серці – там, де я. Тому все моє життя, де б я не був, я діяв як українець.

<< І тоді я подумав, що як  мій брат віддав своє життя,
то я повинен трохи більше жити для України. >>

Одною з головних причин, чому я вернувся до України, був мій брат. Справа в тому, що в жовтні 1940-го року заарештували п’ятдесят дев’ять студентів Львівської гімназії – в тому числі і мого брата. НКВД катували в’язнів і хотіли вчинити відкритий суд, щоб показати, що будь-яка націоналістична діяльність була заборонена і каралась на той час. Але нічого не вийшло, бо ніхто з затриманих не зізнався, тому, що не було в чому. Відбувся закритий суд і, як потім мені вдалось взнати, дві третіх групи приговорили на смерть, а третину на десять років позбавлення волі. В 93-му році мені вдалось дістати архіви про те, що насправді трапилось тоді з моїм братом. Як виявилось, його залишили в тюрмі, але згодом «допомогли» померти в 44-му році. І тоді я подумав, що як  мій брат віддав своє життя, то я повинен трохи більше жити для України.

Богдан Гаврилишин 2

Богдан Гаврилишин під час запису інтерв’ю для УВ

Пане Богдане, розкажіть, будь ласка, про вашу громадську діяльність в Україні сьогодні.

Коли я вертався в Україну, я прийняв два нерозумні рішення. Перше, що я ніколи не балотуватимусь на жодний політичний пост, і другий, що я ніколи не буду заробляти грошей в Україні. Я дотримався тих двох принципів. Але вони були дурні. Я вважав, що люди в політиці повинні бути ті, хто виросли тут. Станом на сьогодні я був в близько дев’яностах країнах і змінив долю деяких з них, наприклад, Аргентини. Я взнав світ з боку голів держав та високопосадовців. Так що в мене були хороші зв’язки по світу. І ще я привіз деяких людей з собою, щоб починати з свіжими колегами, а не з залишками номенклатури. Як казала моя дружина: «Політика псує людей». Я не думаю, що мене це зіпсувало, можливо трохи зруйнувало здоров’я.

Я не хотів заробляти гроші в Україні, бо я вже в той час мав понад сто колишніх своїх студентів, що були головами великих міжнародних підприємств. Кожне підприємство мало свій корпоративний літак, і я міг взяти всіх тих президентів і приїхати разом до України. Іноді я так і робив. Ми могли мати сніданок з Прем’єр-міністром, обід з головою Верховної Ради, вечерю з Президентом. Якби ми мали закон про право власності, мої гості могли би легко інвестувати понад двадцять  мільярдів доларів. Потім я привозив другу групу, третю групу і так далі. Коли такі суми інвестицій висіли над Україною, то ми могли б швидко подбати про той закон. Але цього не сталось.

Що, на вашу думку, українці могли б зробити по-іншому, щоб не бути в такому становищі, як ми зараз є? Де ми припустились помилки?

Не враховуючи моєї помилки, коли я не пішов на вибори? (сміється – авт). Перша наша помилка була тоді, коли ми обирали президента України 1 грудня 1991-го року. В партії «Рух» було двадцять дев’ять членів, більшість з яких були колишніми політичними в’язнями. Хоча кількісно вони були меншістю, але своєю ідеологією вони здавались більшістю. Тому ідеологічно збанкрутовані комуністи майже все голосували за те, що пропонували «рухівці». На жаль, коли прийшов час виборів, то замість одного кандидата, партія «Рух» висунула сім. Тобто Чорновіл замість своїх шістнадцяти відсотків голосів дістав би тридцять. Тоді би був другий тур виборів і він би з великими шансами міг виграти. І це була би нова людина, а не хтось з нуменклатури. Пам’ятаю, коли прийшов до мене академік Ігор Юхновський і казав, що буде балотуватись. Він був високоповажний і знаний в своїх кругах, але цього було недостатньо, щоб набрати потрібну кількість голосів. Але він вважав своїм обов’язком йти в кандидати, бо мав чітку картину, що робити дальше. Це була фатальна помилка.

Другу помилку зробив сам Чорновіл. До нього звернувся Кравчук, коли став президентом (я тоді ще був його радником), і запропонував співпрацю, щоб той порадив своїх міністрів. Він хотів працювати разом. Якби це сталося, то утворилася б критична маса некомуністів, яка би вела країну в новому напрямку. Чорновіл вибрав залишатись в опозиції. На жаль, ця опозиція не мала жодного впливу на прийняття подальших рішень.

Який наступний крок має зробити теперішній уряд, щоби припинити агресію з боку Росії і бути їй нецікавою?

Україна все залишиться цікавою для Росії. Наші сусіди вважають себе імперіалістами і без України вони себе відчувають неповноцінною імперією. Припинення агресії більше залежить від зовнішнього світу, чим від нас. Поки Україна відбудовує свою армію, Росію гальмують санкції. Але, на жаль, їх недостатньо, щоб придусити Путіна. Найкращий спосіб було би заборонити міжнародні монетарні транзакції.

Тут також є кілька помилок. Треба було зразу об’явити, що йде війна з Росією. Також помилкою були ті Мінські угоди. Україна їх придержується, а Росія їх ігнорує. Наша судова система скорумпована.  Петро Порошенко мав би звільнити тих найвищих суддів зразу і це би налякало їхніх колег. Зрозуміло, що він не міг зразу так поступити, бо європейські країни вимагали, щоб все в Україні відбувалось згідно з українським законодавством. Але варто пам’ятати, що в умовах війни Президент може брати на себе такі повноваження.

Це все ми говоримо про малу сцену. Глобально ж Україна знаходиться в дуже поганому становищі як політично, так і економічно, соціально і екологічно.

Якою ви бачите Україну в майбутньому?

Наразі існують дві проблеми – як зупинити війну і як робити реформи, щоб не привезти країну до дефолту. Потрібно боротись з корупцією і провести дерегуляцію. Але поки-що немає ясної візії, в яку країну ми хочемо реформувати нашу сучасну державу. Нам замало реформ – Україну треба трансформувати. Треба міняти абсолютно все. Потрібно міняти статус країни. Ми дійсно повинні бути унітарною країною, якщо говоримо про децентралізацію. Можливо  потрібно поміняти структуру Парламенту на однопалатну, чи двопалатну. Треба міняти економічну систему тотально. Якщо міняти економічну структуру, то сектори з більш перспективними новітніми технологіями повинні отримамувати субсидії, а не державні підприємствам з застарілими технологіями.

Треба міняти соціальну систему, щоб була справедливість. Також потрібно міняти екологічну політику. Тобто, поки-що немає розуміння того, якою наша країна має бути. Я вважаю, Україна повинна мати наступні характеристики:

  • повна політична свобода;
  • певний рівень економічного добробуту для цілого населення. Нехай будуть багаті люди, особливо, якщо вони інвестують, а не крадуть. Але в такій багатій на природні ресурси країні, як Україна, бідних людей не повинно бути;
  • соціальна справедливість в освіті, охороні здоров’я, пенсії та безробіття;
  • симбіоз з біосферою.

Країн з такими характеристиками є дуже мало – шість. Вони всі в Європі і плюс Канада. Якби ми працювали над цими чотирьма характеристиками, то може б через п’ятнадцять років і стали однією з тих країн. Щоб нас просили приєднатись до Євросоюзу, а ми би вже вирішували.

<< Я все в своєму житті починав з мрії,
а не з біснес-плану. >>

Розкажіть більше про діяльність вашого фонду.

Коли я започатковував фонд, я продав все, що міг продати і почав жити з Швейцарської пенсії. Ми придумали програму, в рамках якої посилаємо вчитись за кордон молодих спеціалістів, які не зіпсовані Радянським Союзом і не розчаровані досвідом незалежної України, а знають англійську мову і мають освіту в різних галузях. Минулого року на програму зголосилось двадцять чотири групи, а цього року – вісімдесят п’ять. Кожна така поїздка приблизно коштує дев’ять тисяч евро.

Ціллю програми є вибрати компонент з різних країн для архітектури майбутніх українських політичних, економічних, соціальних і екологічних аспектів. Успіх країни полягає не в компонентах, а в їх конкурентності. Хоча держава Україна в жахливому стані, потенціал її великий, бо ми маємо багато ресурсів Землі. І ми маємо людський капітал (не людський ресурс) високого гатунку. Люди не повинні бути ресурсом, люди мають бути причиною. Тому, зараз в економічній системі людина не має цінності – гроші єдині, що мають  цінність.

Чи сумуєте за педагогічною діяльністю?

В своєму житті я не тільки був економічним радником, а й багато-кого і багато-де вчив. Але на пенсію я пішов рано – в вісімдесят шостому році з посади директора Міжнародного Інституту Менеджменту. Я також робив набагато цікавіші речі – модерував семінари в Аспенському університеті. Я все казав своїм учням: «Якщо ви почнете з мрії, то ви її перетрансформуєте в візію і тоді – в бізнес-план. І є великі шанси, то в вас вийде зовсім інший кінцевий продукт. Якщо ви почнете з бізнес-плану, то ви себе вже обмежуєте».

В 1980-му році англійською мовою вийшла моя перша книжка – «Дороговкази в майбутнє», ака була перекладена на дев’ять різних мов. Я там передбачив розпад Радянського Союзу. Потім я написав свою біографічну книгу – «Залишаюсь українцем», щоб надихнути молодих спеціалістів, дати їм впевненості в їхніх можливостях. Ти не повинен бути генієм, щоб досягти своєї мрії. Не святі горшки ліплять. Я написав цю книгу і презентував її в двадцяти семи університетах України.

<< Ти не повинен бути генієм,
щоб досягти своєї мрії. >>

Богдан Гаврилишин продовжує надихати і сьогодні. Найголовнішими його цінностями є – віра у людей, активна суспільна позиція, щирість, а також – любов до України. Варто пам’ятати його головне гасло – «Мислити глобально, діяти локально».

Людина Світу – Богдан Гаврилишин Reviewed by on . Ірина Широка (Ванкувер) З маленьких років Богдан Дмитрович Гаврилишин мав безмежне бажання вчитися та пізнавати світ. І вже сьогодні відсвяткувавши свій вісімде Ірина Широка (Ванкувер) З маленьких років Богдан Дмитрович Гаврилишин мав безмежне бажання вчитися та пізнавати світ. І вже сьогодні відсвяткувавши свій вісімде Rating: 0
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1