Sunday , 19 August 2018

Home » Featured » Історія еміграції: Альбіна Позднякова

Історія еміграції: Альбіна Позднякова

Immigration Stories: Albina Pozdnyakova

Print Friendly, PDF & Email

Читачі УВ продовжують ділитись своїми еміграційними історіями – у кожного з нас свій унікальний досвід, хоча є схожі етапи чи подолані труднощі. Сьогодні у нас в гостях Альбіна Позднякова – українська поетеса, що емігрувала зі Львова до Сполучених Штатів Америки – спочатку до Сіетла, а потім до Кремнієвої доліни. Ось її історія:

Albina Pozdnyakova

Albina Pozdnyakova

Чи Ви пам’ятаєте момент прийняття рішення про еміграцію?

Так. Але в нас це рішення прийняв мій чоловік. Для мене моментом прийняття рішення про еміграцію була пропозиція вийти заміж. Я ніколи за кордон не хотіла, а коханий мріяв про це віддавна. І, коли нарешті знайшов спосіб поїхати (йому запропонували роботу), тоді мені він запропонував руку, серце і поїхати з ним. Якось так все разом. Я вирішила, що спробую. Але досі не знаю, чи довго я витримаю так далеко від дому і всього рідного.

Чому Ви обрали США?

Знову ж таки, я не вибирала. Якби вибирала, це була б якась країна із ближньої Європи, скажімо, Польща (бо маю польське коріння), або Італія, Франція. Якісь красиві середньовічні міста, з давньою історію та вишуканою архітектурою. Натомість ми переїхали спершу в дощовий Сіетл, цілком сучасний. Найстрашим будинкам там було по 100 років. Зовсім не було тієї поетичної старовини, до якої я звикла у Львові. США радше нас вабили хорошими потенційними заробітками, в культурному плані мені тут було нецікаво. Ми відвідали цілу купу музеїв, галерей та театрів, але відчуття були зовсім не ті, що удома.

Яким був перший рік тут?

Важким, як, мабуть, і в більшості емігрантів. Зокрема тому, що Сіетл із його постійним дощем наганяв на мене депресію. Але другий рік (коли ми переїхали в Каліфорнію) був уже значно кращим. Тут світило сонечко більшу частину року, і все потроху почало ставати на свої місця. Мене дуже дивувало те, що моєму чоловікові багато речей тут не подобалися після приїзду. Він покладав надто великі надії на “цю Америку”, я ж навпаки чекала гіршого, і раділа, що все насправді не так погано. За перший рік я відвикла перераховувати все в гривні, вивчила трохи нових слів з розмовної англійської, стала легше сприймати переїзди, перестала панічно боятися безпритульних і, здається, почала більше посміхатися незнайомим людям.

Оглядаючись назад, чи зробили би Ви щось інакше? Якщо так, то що?

Я би зробила все цілком інакше, якби не зустріла мого чоловіка. Тобто поїздка за кордоном в моїй уяві могла бути лише поїздкою творчою, задля написання якоїсь книги, або поїздкою, пов’язаною із іншою моєю роботою. Я ж опинилася тут у статусі дружини, без права працювати, по суті просто приїхала за компанію. Перед тим все життя я бачила себе цілком в іншій ролі, і зжитись з собою-лише-дружиною було важко. Писати в США теж було важко. Спершу писала тільки в блог, порівнювала Україну й Америку, просто щоби не втрачати звички писання. Але після перших вражень-порівнянь стало ще важче, настало якесь відмежування, віддалення від українських реалій. Вірші теж не писалися. Першого року я тут займалася лише перекладами, завантажувала себе українськими перекладацькими проектами, щоб менше думати.

Чи можете Ви порівняти США і Україну зараз кількома реченнями – відмінності загалом чи в дрібничках?

Зараз найперше, що спадає на думку, це війна і мир. Мир, звісно, відносний, тільки на території Штатів, які постійну вводять кудись свої миротворчі сили, але все ж зараз, маючи маленьку дитину, це найважливіше. Тобто значний плюс в тому, що тут зараз спокійно. Також тут суттєво легше з дитиною: є пандуси для візочків, скрізь пеленальні столики, дитячі стільці майже у всіх кафе, годувати грудьми можна будь-де, і на тебе ніхто косо не подивиться. З іншого боку, відсутність родини і близьких друзів, ніщо не може замінити. Ну, і відсутність україномовного культурного середовища. З тусівки літераторів і митців я перестрибнула в тусівку молодих мам, і це, звісно, теж гарно, але вже зовсім по-іншому. Тут важливим стають інші речі.

Це суспільство, яке значно більше споживає. Споживає те, що не конче потребує. Люди купують різноманітні речі, а потім через часті переїзди роздають або продають за безцінь. Речі перестають бути насправді цінними. Мені, наприклад, тут дуже бракує моєї україномовної паперової бібліотеки, улюбленого старого посуду та інших дрібних побутових сімейних реліквій. Можна придбати чужі на garage sale, але вони ніколи, мабуть, не стануть насправді рідними. Отакі зараз мої враження від Америки.

Історія еміграції: Альбіна Позднякова Reviewed by on . Читачі УВ продовжують ділитись своїми еміграційними історіями - у кожного з нас свій унікальний досвід, хоча є схожі етапи чи подолані труднощі. Сьогодні у нас Читачі УВ продовжують ділитись своїми еміграційними історіями - у кожного з нас свій унікальний досвід, хоча є схожі етапи чи подолані труднощі. Сьогодні у нас Rating: 0
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1