Monday , 20 November 2017

Home » Featured » УНР – ЗУНР: уроки Злуки

УНР – ЗУНР: уроки Злуки

UNR-ZUNR: lessons of the Unity

Василь Куртяк (Київ)

І.Кант якось сказав: „Не може одна держава об’єднувати дві нації без того, щоб одна з них не була рабою іншої.” І цьому вислову судилося стати новою світоглядною основою що призвела до рушення європейських імперій, а зрештою завершилося „весною народів” Європи. На зміну середньовічній імперській ідеології станового суспільства: „Один король – одна держава” приходила національна ідея. Народ-етнос, ставши суб’єктом історії, примушував рахуватися зі своїм розумінням світу і поглядами на майбутнє суспільства. Перемога  в Європі національних революцій висунула на зміну віджилому гаслові нове: „Один народ – одна нація – одна держава”.

Потрясіння першої світової війни поховали під руїнами не лише пануючу тоді в інтелектуальних колах ідеологію всесвітнього братерства, всепоглинаючого гуманізму, та рожеві мрії пацифістів про світ без воєн, а ще й цілком реальні імперії. Впала вічна імперія Франца-Йосипа та московський Третій Рим, тріщала під обручами імперія королеви морів – Британії. Ці понаднаціональні монстри давно перестали бути окрасою світу, а переставши бути ще й силою, ганебно впали під тиском власної ваги. Народи цих „клаптикових імперій” довго чекали нагоди вирватися із колоніального стану, щоб творити власні держави за своїми етнічними уподобаннями, на основі своїх особливих цінностей.

Українська маніфестація в Києві. Літо 1917 р.

Українська маніфестація в Києві. Літо 1917 р.

Перша світова війна, особливо переділ світу, що настав по її завершенню, наочно показав: як би не прикривалися „прогресивні держави” словами про демократію, вболівання за мирне процвітання усіх народів – то є самі лише слова. Німці, австрійці та всі інші члени Четверного союзу добре відчули на собі, як діє принцип „горе переможеним”. І націонал-соціалізм став лише реакцією на лібералізм, точніше ту його форму, що позірно практикували країни Антанти.

Українська нововідроджена держава теж відчула на собі всі „вигоди” лібералізму західного світу, коли Антанта, по суті, віддала УНР на пошматування російському шовінізму, а далекий, нікому в Україні не відомий Керзон поділив один народ навпіл і велів жити у двох державах, під двома катами. На початок двадцятого сторіччя українці вже дуже добре усвідомили, що жити в чотирьох державах, які до того ж іще й ворогують, гинути на фронтах за далекого тирана – то є не природній стан речей.

Натхненний  Іван Франко писав: „Не пора, не пора, не пора москалеві, ляхові служить, бо назріла в України кривда стара – нам пора для України жить”. І як би не перешкоджали імперії, ці пророчі слова стали діями і вчинками. Гнана в російській Україні національна інтелігенція їхала творити до австрійського Львова, а галицькі Січові Стрільці воювали з білою, червоною, зеленою і ще бозна-якою гвардіями в Києві і на Лівобережжі, захищаючи єдину, соборну, Велику, хоч на той час і розшматовану поміж чужими державами, Україну. Народ – українці Малоросії, Галіції і інших, дрібніших провінцій чужих імперій, інстинктивно тягнулися одне до одного, прагнули жити в єдиній державі, усвідомлюючи, що лише в єдності сила – адже це і є найголовніший показник виживання в тих умовах, коли нація – нації вовк.

22 січня 1919 року ввійшло в історію української державності як День Соборності України. Саме того дня, урочисто на Софійській площі в Києві, було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Вперше, з часів великої держави короля Данила, українці Великої України, Галичини, Буковини та Закарпаття („Гуцульська республіка” також була частиною ЗУНР) об’єдналися в одній державі. Для підняття національного духу, для усвідомлення народом потреби боротися за свою самостійну українську державу – це був великий крок уперед.

Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Подібна ситуація у Європі – коли народи, роз’єднані імперіями створювали свої унітарні держави – зазвичай призводила до пассіонарного буму та масової ейфорії, що використовувалися національними елітами для миттєвого одномоментного утвердження держави. Та українська еліта в усі часи відрізнялася дивовижною здатністю втрачати шанси, коли національна ейфорія могла би допомогти швидкому державотворенню.

На жаль, тодішні наші державці так і не зуміли народну „пробуджену ніжність” (вислів Винниченка) до своєї держави використати для побудови реальних державних форм та інституцій. Так, були і об’єктивні причини тому, що ЗУНР та УНР не тільки не витворили унітарної держави із усіма притаманними такій атрибутами, а й не спромоглися навіть формально синхронізувати роботу бодай найвищих державних органів. І головна об’єктивна причина – небезпека з боку більшовицької та „білої” Росії. Але найбільше спричинилися до тодішньої нашої поразки саме помилки політиків: як лідерів УНР, так і ЗУНР.

І це не дивно, адже, наскільки народ усвідомив потребу в єдності всіх українських земель під єдиним урядом, настільки ж уряди прагли будувати державу винятково за своїми, часто хибними, уявленнями. Уряди УНР, за винятком Гетьманської держави, були наскрізь отруєні ідеологією марксизму, жили в своєму ілюзорному світі і будували Україну на основі своїх химерних утопічних марень. Цілком протилежною була ситуація в ЗУНР, де панував здоровий консерватизм, державні посади обіймали фахівці з великим політичним досвідом, а не недовчені студенти, поети та журналісти, як в УНР.

Та найбільшою була різниця в ідеології. Державники західно-української республіки, маючи перед очима величезний досвід європейських національних революцій, твердо стояли на національних позиціях, оточені з усіх боків ворожістю сусіднього народу, будували державу для українців. І зовсім не переймалися сентиментами на кшталт всесвітньої єдності трудящих, прогресу, гуманізму і тому подібного. Главою ЗУНР став диктатор Є.Петрушевич – і це була достойна відповідь шовіністичним зазіханням Польщі, і їх диктатора Пілсудського. Та тверда влада диктатора разюче контрастувала із невиразністю, сірістю голови ради народних міністрів УНР. До речі, М.Грушевський не був Президентом України, бо прийнята за кілька днів перед обранням конституція зовсім не передбачала такої державної посади.

Грушевський та Петрушевич

Або візьмемо проблему парламенту. В ЗУНР він, за британським зразком, називався: Палата представників та Палата сеньйорів, в яку обиралися в основному українські діячі – дипломати і посланці до колишнього імперського Сейму. А в УНР був Трудовий Конгрес, куди обирались лише представники селян, робітників та війська, і ще трохи інтелігенції з освітою, як було записано в статуті, не вище вчителя та фельдшера. Таке собі народне віче „людей від сохи”, які не мали не те що досвіду державотворення, а й навіть елементарної освіти.

Та і переоцінювати державотворчі спромоги ЗУНР теж не варто. Реакційні настрої, що переважали в середовищі діячів ЗУНР, з одного боку дозволили довший час утримувати натиск поляків, а з іншого боку привели уряд ЗУНР прямо в табір запеклих україножерів і шовіністів – до генерала А.Денікіна. Тоді наші національно-визвольні змагання не дістали успішного завершення, та політика має ту особливість, що і перемоги і поразки для неї мають особистісний характер.

Тож коли ми згадуємо про ті славетні – 1917-1920 – роки, а вони дійсно були славетними, бо дали українській нації великих героїв і велику кількість малих перемог. І уже точно не ті герої, часто безіменні для історії, винуваті в тому, що державники не зуміли цілу низку малих перемог перетворити на одну велику, всенаціональну. Втішає тільки те, що і помилки Винниченка, Петлюри, Петрушевича теж залишаються для історії особистісними, і жодним чином не вплинули на те, до чого прагнули звичайні українці тоді, за що боролися в 40-их, і чого осягнули у 1991-му: УССД – Української Соборної Самостійної Держави.

Вперше опубліковано на УВ 22.01.2013 р. 

УНР – ЗУНР: уроки Злуки Reviewed by on . Василь Куртяк (Київ) І.Кант якось сказав: „Не може одна держава об’єднувати дві нації без того, щоб одна з них не була рабою іншої.” І цьому вислову судилося ст Василь Куртяк (Київ) І.Кант якось сказав: „Не може одна держава об’єднувати дві нації без того, щоб одна з них не була рабою іншої.” І цьому вислову судилося ст Rating: 0
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1