Friday , 22 June 2018

Home » Culture » Віз поперед коня, або чому демократичний уряд неможливий в сучасній Україні

Віз поперед коня, або чому демократичний уряд неможливий в сучасній Україні

Print Friendly, PDF & Email

Мірко Петрів (Ванкувер)

Mirko PetriwМинуло два десятиліття від дня проголошення незалежності України. Протягом двох десятиліть Україна загрузла в політичному болоті що, хоч маючи зовнішні ознаки демократії, є справді дуже далеко від цього. Всі спроби реформування нинішнього стану на якусь справжню діючу демократію були приречені на провал. А в наслідок повстала “втома  Україною” в західнім світі, і наявна апатія серед самих українців.

Виявляється, що такий стан справ був цілком передбачуваним. Сто п’ятдесят років тому, англійський філософ Джон Стюарт Мілль написав трактат “Представницький урядовий лад”, який відноситься безпосередньо до сьогоднішньої України.

Перш за все, трактат таки підтримує право на існування української національної держави –

Де почуття національності існує у певніймірі, там існує право,на перший погляд,на об’єднання всіх членів цеї національностипід одним урядом, і топід окремим урядомлише для них самих.”

Однак це твердження супроводжується застереженням –

… Є ще більш важлива умова. Вільні інституції майже неможливі в країні, яка складається з різних національностей.”

Джон Стюарт Мілль далі пояснює це твердження –

Серед людей, без почуття спільности, особливо, якщо вони читають і розмовляють різними мовами, єдина громадська думка, необхідна для функціонування представницької форми урядового ладу, не може існувати. Впливи для сформoвання власної думки і вирішання політичних дій є різними в різних частинах країни. Зовсім інший набір лідерів матиме довіру однієї частини країни, аніж  іншої. Ті самі книги, газети, брошури, та виступи, не доходуиумуть до них. Один з реґіонів не знатиме які ідеї та впливи є поширені в другому. Ті самі події, ті самі дії, та сама система влади, впливає на них по-різному, і кожен боїться шкоди для себе від інших національностей більше, аніж від загального арбітра, держави.”

Ці слова філософа, хоча написані десь у 1861-ім році в Англії, прекрасно описують сьогоднішній стан української держави. Справді, розділяй і володарюй, це методологія правління вдосконалена колишнім режимом Кучми, і продовжувана за влади Януковича, яка була прекрасно описана в його слідуючому реченні –

Наскільки будь-який з них почувається потерпілим від політики загального правительства це стає достатним приводом щоби забезпечити підтримку цієї політики другою стороною.

Висновок, який виноситься із цих цитат як і зі спостереження за реальною ситуацією в Україні є те, що немає ніякого сенсу в боротьбі за “представницький уряд” чи “вільні інститути”, поки передумови для самого існування представницької форми уряду не є задоволені. Іншими словами,  жителі країни мають бути обєднані в почутті спільности (націоналізмі), а також мають читати і говорити одною мовою. А весь цей час ми ставимо віз поперед коня і дивуємося відсутністю будь якого бажаного поступу!

Багато хто сподівався, що якимсь чудом після встановлення демократії і вільних інститутів, українська мова спонтанно знов виникне на територіях, які були очищені від цеї мови більше півстоліття тому. А справді це усе на виворіт. По правді, відсутність успіху в цьому напрямку була цілком до передбачення –

Навіть якщо усі є потерпілими, вони не відчуватимуть довіри і не зможуть покладатися на других у  рамках спільного опору, а сил у нікого не є досить, щоб протистояти поодинці – і так кожен має підстави вважати що він обстоює власну користь найкраще тим, що виторговує собі ласку уряду всупереч інтересів других.

Простіше кажучи, тільки країна, об’єднана мовою може успішно досягти і підтримати діючу демократію.

На жаль спроби ліквідувати наслідки геноциду були неефективними. Ми виявили на жаль, що в противазі сил тиску і тяги (пропозиція – попит), які впливають на вибір мови, (так як і в тих які впливають на економіку), ефект тяжіння (усвідомленої необхідності) створений засобами масової інформації та культурним середовищем значно перевищує ефекту тиску (пропозиції, тобто знання і навчання) української освіти в школах. На жаль, в більшій частині України, студенти не бачуть великої практичної потреби, ані вигоди від цеї української мови яку вивчають у школі.

Статистика http://forumn.kiev.ua/2008-03-70/70-10.htm  підтверджує наявність добровільної русифікації тої самої молоді, яка отримала освіту українською мовою. Для них українська мова має таке ж пристосовання до повсякденного життя, як латинська має в англомовнім світі. 

То, що ми поставили навчання мови поперед процесу українізації засобів масової інформації та мовно-культурного середовища виявилося черговим випадком ставлення воза поперед коня. Якщо сьогодні ми ставимо собі ідеал демократичної України як вищий за ідею української України, ми мусимо погодитися з реальністю московської України, а це справді – жодної України.

Всі наші зусилля, лобіювання і тиски щодо демократизації є даремними. Мрія про демократичну українську Україну можлива тільки тоді, якщо ми а) зукраїнізуємо Схід, або б) накреслимо нові кордони визнаючи цим успіх геноциду на Сході так само, як ми уже помирилися із його успіхом на Кубані.

 Перепона на яку ми стикаємося діючи за будь-яким цим варіантом це величезний московський або москвофільський блок виборців (можливо, на порядку 40%) та в додатку це державна служба (державний апарат) в котрій є принаймні мільйон душ, і яка завдячує своє існування Сталінові за саму структуру, а Щербицькому за кадри. 

Для одних і других майбутня московська Україна, або навіть, вільна і демократична московська Україна являється цілковито досяжною. І так, якщо ми, як і раніше, неправильно будемо спрямовувати наші зусилля та ресурси, їхний успіх буде таки забезпечений.

Віз поперед коня, або чому демократичний уряд неможливий в сучасній Україні Reviewed by on . Мірко Петрів (Ванкувер) Минуло два десятиліття від дня проголошення незалежності України. Протягом двох десятиліть Україна загрузла в політичному болоті що, хоч Мірко Петрів (Ванкувер) Минуло два десятиліття від дня проголошення незалежності України. Протягом двох десятиліть Україна загрузла в політичному болоті що, хоч Rating: 0

Сергію, а Ви власне статтю читали?)Я прочитав, та не побачив там “плаксивості” чи “скиглення”, лише заклики до радикалізації мовної політики як фундаменту національного державотворення.
Також, щодо Юлі, про неї у статті не йдеться, проте якби ви потрудились погуглити автора статті і почитати його дописи стосовно Юлі, то були би здивовані його гострокритичною позицією щодо цієї пані та міфів із нею пов”язаних.
Пошана та вітання всім патріотам Криму, та ще одна невеличка пропозиція – давайте не будемо створювати ворогів поміж “своїх”, в т.ч. патріотично налаштованої української діаспори, здається їх і без того вистачає)
Слава Нації!

Трохи про себе. Народився та усе життя прожив у Криму.

Голосую за ВО “СВОБОДА” з 2006 року.

Нікуди їхати не збираюся.

Якщо для когось “воля”, “юля” та “європа” – слова синоніми, то хто ж йму лікар?

Як вже остогидли оті плаксиві “мудрі” порадники з різних Ванкуверів.

Їдь до нас у Крим і живи серед нас.

Якщо в 1991 році мені могли плюнити в очі за українську мову, коли жоден чиновник не бажав не те, що говорити, навіть слухати українську.

То зараз у Сімферополі молоді чиновники (від 30 до 40 років) автоматично переходять на українську у спілкуванні.

На пошті, на вокзалі зі мною розмовляють виключно українською.

Треба не скіглити, А ДІЯТИ. Чинного законодавства цілком достатньо для того, що б будь якому громадянину потрібна йому інформація надавалася державною мовою.

Досі стаття Мірко актуальна як ніколи. Наразі в країні ми маємо демократичну суміш з ура-патріотів, що на постріл не допускають думки про цивілізоване розлучення, та відвертих антиукраїнців, що захопили усі державні керевні посади та вже розлучення і не бажають, бо при владі. Хтось каже – та і нехай, мовляв аби не було війни. Так, здається, думали і в 1920 му, а потім і у 1929 му, і далі у 1947 му… Тож висновків з катастроф не робить ніхто. А результатом більш ніж 20 років Незалежності рахую треба вважати остаточне самовизначення грамодян – або він за Волю-Європу-Тімошенко, або за комуно-Росію-Януковича. Середини нема. Це добре.
Не усе так просто, але краще думаю переселятись(розділятись, переїзжати, розбудовуватись) у мирні часи, ніж у непевні часи змін, які колись та і настануть. От тоді і до нової катастрофи не далеко

Процеси, подібні до українських (тобто – денаціоналізація, накидання чужої культури, нищення національних культур, вірувань та традицій), проходять в усьому світі. У тому числі й у Канаді. Називається цей злочин проти людства дуже гарним словом – мультикультуралізм (у “цивілізованих” країнах Європи, Америці та Канаді), або ж не менш гарним – русифікація (в Україні, Білорусії). Тож, усе це прояви глобальної світової цивілізаційної кризи, яка з вини новітніх рабовласників (жидо-масонів) накрила сучасний світ.

“Нація, яка не визволить себе до настання демократії, практично шансів не матиме.”-примітивно ніби для становлення нації важливі такі дурниці як демократія.

На жаль ні. Бо нема чому радіти хоч і більше розмовляє українською мовою. І розмовляючи нею ганьбиться прибираючи Європу. Зате як співаємо…

Дуже рада, що маємо “Український Ванкувер”, який представляє чудові аналітичні статті, як, приміром оця – Мірка Петріва. Тема, піднята автором дуже цікава, її можна обговорювати безкінечно. Додам лише, що для мене – корінної киянки з україномовної (навіть в радянські часи) сім’ї – дуже добре видно і прогрес, здійсчений за ці 20 років. Я кажу це із знаттям справи як людина, яка пережила багато неприємних хвилин мовної дискримінації і різних комплексів у дитинстві. Зараз на кілька голів краща ситуація з українською мовою. Люди не соромляться говорити нею, кожен говорить так, як йому зручно. Дискримінація відсутня. Я чую в кількасот частіше українську мову на вулицях в Києві, аніж в радянські часи. Можливо, цього й мало, однак прогрес – беззаперечний. Продавщиця з села вже не ламає себе, говорячи з старою киянкою. Вона говорить до неї так, як говорять у неї в селі і (а це я спостерігала не один раз) – стара киянка до неї говорить українською мовою. ЗВичайно, все залежить від культури. Але прогрес є. Бодай в цьому я бачу здобутки за 20 років.

Попередній президент наче і говориа українською мовою, але толку не було. Тобто справа не в мові. А безпритульні діти, пошарпані старці, і бесконечні торгові (татаро-монгольські?) намети..? Їх не було 20 років тому. Ні.. не туди ми пішли. Тобто прогрес є, але в зворотньому напрямку.

Гріш ціна цьому народові, що обирає собі за Президента особу, котра не знає мови свого народу, і вочевидь не може знати і розуміти його проблем…
Що й маємо в Україні.

В розмовах з приводу ситуації на Українї в мене часто постає перед очима сумна ілюстрація до вірша Шевченка в підручнику з української літератури 7-класу років 40 тому назад зі словами “… Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть”.
І хочеться запитати – а хто нам заважав побудувати демократію починаючи з 1991?
Німці, росіяни, китайці..?

Ні, причина не там.
Вона обїективно описується російським прислів’ям: “Плохому тамцору ….ца мешают”

Хтось колись давно сказав:
– Якщо свобода(незалежність, держава) дісталась народу безкровно, то народ НЕ буде її цінувати.
Може і втратити зовсім.
—–
Колись, ще в 70-х я прочитав рукописну новелу “Легко
приходить – легко відходить”.
Там, правда, йшлося про гроші. Але аналогія має місце.
Так що маємо – те що маємо.
—–
And no new comments…
I’m sorry, my Friends.

Yours faithfully,
stefan stanevych
odesa, UKRAINA.

Коли і Міхновський і Шкляр це розуміють, то автор може почуватися в добрім товаристві. Міхновський висловив королларій (побічну теорему) цеї тези. А цитата тут –
http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?vasil_shklyar_de_rosiyska_mova__tam_i_rosiya&objectId=1111676
“…Один із батьків українського націоналізму Микола Міхновський ще 1900 року висловив страшне передбачення:
“Нація, яка не визволить себе до настання демократії, практично шансів не матиме.”
Сьогодні ми переконуємося в далекоглядності цього мислителя. Бо за умов демократії однакову силу має голос учорашнього загарбника (чи його нащадка) і голос того, хто тільки-но здобув волю. Звичайно, треба вірити у свою перемогу, однак перспектива у нас складна…”

tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1