Sunday , 12 July 2020

Home » Local News » Розмова з виконавчим директором Канадійської Української Іміграційної Служби п. Євгеном Дувалком

Розмова з виконавчим директором Канадійської Української Іміграційної Служби п. Євгеном Дувалком

Print Friendly, PDF & Email

Записав Валерій Шевчук (Ванкувер)

Пан Євген Дувалко, виконавчий директор Канадійської Української Іміграційної Служби (КУІС),  перебував у Ванкувері із неофіційним візитом з 1го по 3тє квітня. З гостем з Торонта зустрічались редактор інтернет-видання «Український Ванкувер» Віталій Кубацький та замісник голови Української Суспільної Служби Ванкуверу Валерій Шевчук.

Євген Дувалко

Євген Дувалко (далі ЄД): Дякую панове що знайшли час для розмови. Метою мого візиту до Ванкуверу є ознайомлення із ситуацією щодо української імміграції до Британської Колумбії та налагодження зв’язку з місцевими структурами, які допомагають новоприбулим з України. Також мені цікаво почути про загальний стан громадського життя українства Ванкуверу, хто і чим займається.

Валерій Шевчук (далі ВШ): У нас немає такої організації як Українська Імміграційна Служба. Новоприбулим, що звертаються, допомагає Українська Суспільна Служба Ванкуверу (УССВ). Але через брак коштів та недооцінки керівництвом УССВ важливості роботи з іммігрантами, робиться, на мою думку, зовсім недостатньо. Безумовно, треба продовжувати дбати про сиротинці в Україні, але сьогоднішні іммігранти це потенційні завтрашні члени УССВ і вірогідність, що вони колись прийдуть до Служби буде більша, якщо новоприбулі у важкий для них час відчують підтримку від УССВ. Мені самому 17 років тому допомогли – тепер моя черга допомогти іншим, що я і роблю.

Віталій Кубацький (далі ВК): Спробую відповісти на ваше друге питання пане Дувалко. Ванкувер нараховує більше 80 000 українців. Старше покоління від попередніх хвиль імміграції краще зорганізоване через церковні та інші структури, вони зробили дуже багато на лані збереження нашої культури. Але  молодь від четвертої хвилі не відчуває себе зручно в тих осередках і тому рідко їх відвідує. Справа не тільки в різниці по віку. Причин багато, наприклад,  багато молоді зі східної України є російськомовні, і хоча вони не менші патріоти ніж їхні україномовні ровесники, але такі назви як ЛУК чи КУК, їм ні про що не говорять, а часто просто відлякують. Маланка для них екзотика, хор їм не цікавий, вони по-більшості не релігійні, їм не цікаво ходити на збори з головою, секретарем – нудьга.  Як тоді бути, як гуртуватись, бо ми потребуємо один-одного, нам не байдуже хто ми є і що стане з Україною?

ЄД: Віталій, ви торкнулись дуже важливої теми. Не можна людей штучно запхати в організації, бо не ми є для структур, а структури створюються для нас. Ви мене розумієте? Ми в свій час відчули потребу об’єднатись, був ентузіазм, було багато ідей, все почалось з ідеї, а потім це втілилось в життя, в конкретні організації. Тепер вже, наприклад тільки КУІС, директором якої я є, налічує 35 постійних працівників.

ВШ: Тобто, пане Дувалко, ви хочете сказати що ви маєте 35 людей, які працюють на зарплатній основі та займаються українськими іммігрантами в Торонті? Тоді зрозуміло, чому про українців з Торонта всі чули, а наші 80 000 розчинились як цукор в воді. А хто вас фінансує?

ЄД: По-більшості це федеральний уряд. Гроші на підтримку іммігрантів у бюджеті передбачені, але щоб їх отримати треба бути влаштованою організацією і провести кропітку роботу. Але не треба лиш чекати на урядові гроші, можна, наприклад, на підставі самофінансовання або з допомогою меценатів створити консультаційний центр. Українські адвокати могли б допомогти із заповненням необхідних паперів. Є великий попит на їхні послуги для легалізації статусу іммігрантів. Ще легше почати з уже існуючих організацій, таких як «Мозаїка», створити там український відділ. Я зі свого боку міг би допомогти з офіційною статистикою по кількості іммігрантів з України до Ванкуверу.

ВК:  Говорячи про консультаційний центр, то можна було б відкрити навіть український паб і там за пляшкою «Оболоні» або «Львівського Світлого» обмінюватись інформацією.

ВШ: Назвати його треба «ПацЮк» (PacUk) – Pacific Ukrainian, і щоб це був паб, ресторан та готель для новоприбулих. Можна придбати підходящий для цього будинок, відремонтувати його гуртом і зробити там постійну українську тусовку. Ми так свого часу відремонтували будинок Українського Посольства в Ризі. Агов! Інвестори відгукніться – вигідна справа, я зголошуюсь першим.

ЄД: Хороша ідея. Я пам’ятаю яким популярним свого часу був «Лис Микита» у Нью Йорку: так і домовлялись: у «Микити» в такий-то час. У мене лишилось багато приємних спогадів про цей заклад.

ВК: Все ж таки хтілося б щоб центр (Торонто) приділяв більше уваги периферії (Ванкуверу).

ЄД: Будем вважати цю зустріч початком співпраці.

ВШ: Залишається домовитись про наступну зустріч, як щодо пропозиції зустрітись на 2383 Bloor Street в Торонті 18 червня?

ЄД: Ласкаво просимо.

Розмова з виконавчим директором Канадійської Української Іміграційної Служби п. Євгеном Дувалком Reviewed by on . Записав Валерій Шевчук (Ванкувер) Пан Євген Дувалко, виконавчий директор Канадійської Української Іміграційної Служби (КУІС),  перебував у Ванкувері із неофіцій Записав Валерій Шевчук (Ванкувер) Пан Євген Дувалко, виконавчий директор Канадійської Української Іміграційної Служби (КУІС),  перебував у Ванкувері із неофіцій Rating:
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1