Tuesday , 20 August 2019

Home » Culture » Поезія Олександри Бабійчук

Поезія Олександри Бабійчук

Print Friendly, PDF & Email

Олександра Бабійчук (Ванкувер)

  Вогники щастя       

Кохай  – допоки серце в грудях б’ється,

і не ховай мов в склепі почуття,

щира любов, не кожному дається,

чомусь так побудоване життя.

В очах маленьки вогники від щастя,

коханням називається воно,

солодким має бути як причастя,

а не сухе,з кислинкою вино.

***

            Мелодія дощу

Сиділа із тобою,

а ти стокато грав,

прозорою сльозою,

був вкритий килим трав.

Я слухала в мовчанні ,

мелодію між віт,

в ній небуло печалі,

та плакав білий світ.

***

                Вічне кохання

Ніч вкрила небо зоряним серпанком,

не спить,чекає зустрічі з світанком.

Він одягнувся у біленькі шати,

до неї мчить щоб хвильку постояти.

З обіймів розлучаються  щоднини,

а на щоках в обох з роси краплини.

Неможуть одним цілим вони стати,

і це їм не завадить  вік кохати.

***

                    ДОМІВКА

Додому йду хвилястими стежками – 

Неголені, самотньо заросли, 

Сороки прилетіли із плітками – 

Ці неспокійні лісові посли.

Вугільно-чорні очі вікон згаслих…

Хатина спить спокійним тихим сном.

Скрипуча хвіртка, бо злизав хтось масло,

У зморшках вся, побілена вапном.

Ослін старенький сперся на ворота,

Пасеться вітер у густій траві,

Криниця натомилася достоту, 

І від вітрів дерева вже криві.

Усе мовчить…Ген пагорб, хрест дубовий

З горбочка поглядає все на дім, 

Біля якого поле волошкове

Й батьків тепло живе усе ще в нім.

***

         ЗУСТРІЧ З РАНКОМ

До тебе йду, прозорий ранку,

Зустріла сивого коня,

Земля парує на світанку,

Вітрець в траві іще куня.

Рожево-сірі хмарки в небі, 

І промінь вибився з пітьми, 

Вода тихенько миє греблі.

Зустрілись – обійняв крильми.

***

                 ТІНЬ – ПОДРУГА

Ти обіцяв, що будеш поруч, 

З тобою зникла тінь твоя,

А та, що тут стоїть праворуч

 У самотині – то моя.

Ми нерозлучні дві подруги:

Прошкую я, слідом – вона.

Нема надійнішого друга – 

Не зрадить лиш вона одна.

                      ***

Чому так побудоване життя?

У різнім віці нам потрібна мама,

немає у дитинство вороття,

невидима стоїть закрита брама.

За нею світ барвистий, і любов,

там ненька на руках маля тримає,

її ми найрідніша плоть і кров.

Вона -це крила,вже яких немає.

***

                 Родинне дерево

В живих батьків ,ми будем завжди діти,

хоча дорослі,внуки у нас є,

вони наше коріння ,ми  лиш віти,

а разом,разом дерево міцне.

***

Про автора: Олександра Бабійчук народилася 25 липня 1977 року в м. Рівне. Закінчила ЗОШ №24. Ще навчаючись, відвідувала літстудію «Поетарх» при Рівненському палаці дітей то молоді.

Закінчила філію Почаївської духовної семінарії, здобувши професію регента церковного хору.

Пройшла конкурс Українсько -Канадського літературного об’єднання, вірші надруковані в Альманаху “Крила” (редактор Валерій Полковський, канадійський письменник)

Від редакції: текст та ілюстрації від автора.

Поезія Олександри Бабійчук Reviewed by on . Олександра Бабійчук (Ванкувер)   Вогники щастя        Кохай  - допоки серце в грудях б'ється, і не ховай мов в склепі почуття Олександра Бабійчук (Ванкувер)   Вогники щастя        Кохай  - допоки серце в грудях б'ється, і не ховай мов в склепі почуття Rating: 0
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1