Monday , 29 November 2021

Home » Ukrvancouver » Чолом вам, українські першопросвітителі

Чолом вам, українські першопросвітителі

Print Friendly, PDF & Email

Сергій Горицвіт (Одеса)

Споруда першої української папірні

Слушною нагодою для цієї розповіді є досить знаменна для нашої культури дата – 400-ліття першої української папірні – потужної паперової фабрики на Житомирщині. Водночас маємо можливість відзначити і чотирьохвіковий ювілей книгодрукування наближеною до народної говірки українською мовою, та доземно вклонитися безпідставно забутим у наш час національним першопросвітителям сімнадцятого століття.

Так склалося, що ми добре знаємо діяння перших перекладачів богослужбових книг на слов’янську мову братів Кирила й Мефодія, у День української писемності та мови щорічно вшановуємо ченця Києво-Печерської лаври Нестора-Літописця, пам’ятаємо першодрукаря Івана Федорова, і лише зрідка згадуємо тих, хто стояв біля витоків українського книгодрукування. А вони заслуговують не меншої поваги, бо вперше наблизили і церковні проповіді, й розповіді про житія святих, і моральні повчання та настанови до широких народних мас.

Тож настав час заповнити прогалину, яку чомусь не помічають наші дослідники. Вони справедливо вважають, що з Преподобного Нестора-Літописця в ХІ столітті починається письмова українська мова, а поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ століттям. Її зачинателем вважається письменник Іван Котляревський, а основоположником – Тарас Шевченко. Тож багатовіковий проміжок часу між цими історичними постатями залишається терра-інкогніта. Нині, коли мовні проблеми вкрай загострилися, коли громадськість б’є на сполох і підіймається на захист української мови, на часі пильніше придивитися до її витоків і становлення.

Тут доречно згадати, що Києво-Печерська лавра з 1616 року приступила до видання книг. Засновником друкарні в Києві став син дяка львівської Успенської церкви Хоми з Рогатина,  архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький (1550-1624). А перед цим у 1612 році він улаштував для потреб друкарні папірню в місті Радомишлі.

Першим її керівником був ієромонах і економ Києво-Печерської лаври Пантелеймон Кохановський, який відмовився присягати на вірність московському царю. Більшість церковних і світських книг були надруковані у лаврській друкарні на виготовленому з льону, кропиви і коноплі дуже міцному радомишльському папері. Достеменно не відомо коли папірня припинила свою діяльність, але паперу за час її роботи виробили стільки, що його вистачило для книгодрукування до першої половини XVIII століття.

Пам'ятник Єлісею Плетенецькому

Архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького його наступник Захарій Копистенський називав «батьком не тільки для Лаври, але й для всього українського народу». Саме Плетенецький, згуртувавши навколо себе провідних церковно-культурних діячів, сприяв перетворенню Києва в культурний і політичний центр України.

Очолюваний ним гурт інтелектуалів сприяв подоланню розмежування світського й духовного, проникненню світського в духовне, де народна мудрість, наука, філософія поступово втрачали свої негативні риси, які їм приписувала попередня традиція, набували самостійності. Цей процес пов’язувався у них із зверненнями до української мови, яка все більше проникала в проповіді, повчання, сприяла українізації культури, підняттю національної самосвідомості народу.

Першими виданнями Києво-Печерської друкарні були «Часослов» для потреб школи,  збірник святкових служб – монументальний «Анфологіон», полемічна «Книга о вірі», бесіди Іоанна Золотоустого на 14 послань апостола Павла, «Толкування на Апокаліпсис». Не лише зміст цих книг, але й мова (церковнослов’янська з численними українізмами), багате художнє оформлення мали на меті дати гідну відсіч публікаціям прибічників католицизму. «Тріодь пісна», крім церковнослов’янського тексту, містила «синаксарі» українською літературною мовою, що їх переклав Тарас Земка безпосередньо з грецького оригіналу.

Дереворит із портретом Памви Беринди, художник Василь Перевальський

Та найціннішим із тих київських видань слід назвати знаменитий «Лексикон славенороський» письменника, вченого, перекладача, друкаря Памва Беринди (мирське ім’я Павло). Памво цінував церковнослов’янську мову — словеноруську, як він її називав. Але він розумів, що для багатьох людей церковні проповіді залишаються незрозумілими, тому вважав, що церква має широко залучати й живу, народну мову. Він постановив собі зібрати й пояснити народною живою мовою книжні старослов’янські слова.

Робота тривала понад тридцять років, нарешті, 21 серпня 1627 року власним коштом Беринда видав “Лексикон славеноросскій і імен толкованіє”. На 475 сторінках книжки вміщено 6982 статті про слова. Вона складається з двох частин: перша вміщує переклад і пояснення старослов’янських слів; друга – це фактично словник іншомовних слів ХVІІ ст., із якими стикались читачі церковної, філософської чи наукової літератури. Цей словник безліч разів перевидавали, він відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.

Розповідаючи про ту добу, не можна не згадати, що і в ХУП столітті українська мова зазнавала страшного нищення від сусідів-ворогів. Згадаємо лише окремі моменти з минулого.

У 1626 році Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завезти московські видання. Наступного року указом царя Михайла (першого з династії Романових) та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.

Цар Олексій у 1662 році звелів спалити геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького. А потім, укладаючи Андрусівську угоду з поляками, цей самодержавець погрожував  смертною карою авторам і видавцям українських книг, які в указі названо «безчесними  й злодійськими».

У 70- роках ХУП століття після Люблінської унії не припинялися гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству. Навіть тримати вдома таку книжку заборонялося. Колонізатори, воюючи з українською мовою та книжкою, намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах.

На мій погляд, 400-річчя першої нашої папірні й майже одночасне створення друкарні у Києво-Печерській лаврі нам годилося б відзначити всенародно. А принагідно згадати добрим словом і першопросвітителів того часу Єлисея Плетенецького, Памво Беринду та інших подвижників, які закладали підвалини українського книгодрукування, дбали про духовне збагачення народу.

Поєднуючи чернече служіння зі служінням народному благу, вони попри всі перешкоди вийшли переможцями. Переможемо і ми ківалових, табачників, колесніченків та інших українофобів, які нині за підтримки неукраїнської влади прагнуть принизити і знищити нашу культуру й мову.

Фото wikipedia.org.

Чолом вам, українські першопросвітителі Reviewed by on . Сергій Горицвіт (Одеса) [caption id="attachment_3631" align="alignleft" width="300" caption="Споруда першої української папірні"][/caption] Слушною нагодою для Сергій Горицвіт (Одеса) [caption id="attachment_3631" align="alignleft" width="300" caption="Споруда першої української папірні"][/caption] Слушною нагодою для Rating:
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1