Tuesday , 18 January 2022

Home » Culture » Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності. Розділ 11. Велика Скіфія в епоху гунів і її боротьба за світове лідерство

Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності. Розділ 11. Велика Скіфія в епоху гунів і її боротьба за світове лідерство

Print Friendly, PDF & Email

Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попередні розділи дивіться тут.

•••

Олександр Ковалевський (Ванкувер)

Розділ 11. Велика Скіфія в епоху гунів і її боротьба за світове лідерство

Частина перша

Важливою складовою частиною культури кожної великої нації є її міфологія, яка формується протягом багатьох століть, а у деяких поважних етносів (наприклад, українського) – тисячоліттями. Народні міфи, легенди і перекази є плодом творчої уяви народу, але не тільки. Часто вони виступають своєрідною світоглядною системою, або ж є ідеалізованим відображенням подій, які мали місце у минулому. Народна міфологія є частиною історичної науки і завжди носить пізнавальний характер, піднімає авторитет нації і слугує справі утвердження патріотизму і гордості за вітчизняну минувшину.

Отож, міфів не потрібно боятися, чи соромитися, позаяк уся світова міфологія опирається на реальність. Саме тому міфи Стародавньої Греції та Єгипту й досі вивчаються істориками, як серйозне історичне джерело.

Українська нація, як одна із найдавніших у світовій цивілізації, також має свою національну міфологію, яка за масштабністю і глибиною не має собі рівних у світі. І ми горді з того, що основні сюжети з української міфології давно уже використовуються багатьма світовими релігіями, а герої наших легенд, билин та епосів, змінивши ім’я та місце проживання, стали героями міфів інших народів світу.

Шведи, московити чи німці, переповідаючи своїм дітям красиві казки, не здогадуються, що часто вони повчають і виховують їх на основі української народної творчості. А студенти славетного Кембриджу чи Оксфорда, вивчаючи міфологію вікінгів, навряд чи знають, що Верховний Бог норманів Одін насправді є цілком реальною особою. Народився він в Україні-Скіфії десь на межі старої і нової ери. Пізніше цей наш славетний земляк на чолі загону скіфів вирушив на північ і підкорив Скандинавію. А вдячні нормани з часом перетворили свого першого вождя-скіфа на божество.

Але проблема в іншому. Починаючи з часів Петра І, а особливо в роки Катерини ІІ, запрацювала машина тотальної фальсифікації історії. За допомогою брехні, перекручень, підтасовок, знищення оригінальних документів та літописів, продукуванням відвертих фальшивок, а також керуючись особистими вказівками “прасвєщьоннай матушкі-імператріци Єкатєріни Втарой”,  була придумана “історія гасударства рассійскава”.

Цілком зрозуміло, що у цій “історії” уже не було місця українцям, оскільки, Московія вирішила проголосити себе єдиним законним спадкоємцем усіх історичних і духовних надбань української нації. Отож, українців-аріїв з історії потрібно було викреслити, або, принаймні, звести до рівня “молодшого брата” московитів.

Так “тяжкімі трудамі” усе тих же імперських “істориків” на світ з’явилася ще одна фальшивка – Історія України. В черговий раз принцип історичної правди було принесено у жертву історичній доцільності: нашу з вами минувшину московити потрактували так, як було вигідно їхній імперській машині…

…Висновок не втішний: на даний час російської історичної науки не існує. А є лише жорстко контрольований державний підрозділ, який чітко виконує покладені на нього функції історичного обґрунтування і підкріплення “фактами” будь-яких корисних і вигідних владі теорій та ідеологій…

…Тому ми повинні пам’ятати, що історичної дискусії із Москвою не може бути у принципі, оскільки дискутувати доводиться не з наукою, а з основоположною імперською доктриною, на якій побудована російська державна машина і уся її внутрішня та зовнішня політика. Ця доктрина створювалася століттями. Починаючи від Петра І над нею працювали кращі ідеологи та теоретики… Усе продумано, проаналізовано, виправдано і потребує лише періодичної часткової корекції у тиші кремлівських кабінетів… Отож, жодної науки – чиста політика!…

…Але проблема не лише у цьому: дуже часто цивілізований світ бачить всесвітню історію очима Москви. Як наслідок, і досі світова історична наука до числа слов’янських етносів зараховує московитів, а Петро І в оцінках світових істориків виступає не параноїдальним тираном і вбивцею, яким він був насправді, а великим реформатором…

…Тому-то Московію, приміром, й досі у світі вважають найбільшою православною країною. А Московська Православна Церква взагалі претендує на роль центру світової Православної Віри. Але московити чомусь не хочуть повідати світові про те, що у 132-х мільйонній Росії лише 6 мільйонів жителів вважають себе православними, тобто “аж” 4,5 % від загальної кількості населення! А із цих 6 мільйонів “православних” 60 відсотків взагалі не ходить у церкву, а 21 % навіть не знає, що означає слово “причастя”! У той же час у Московії 23 мільйони людей сповідують Іслам! І, за прогнозами, до середини 20 століття кожен четвертий московит буде мусульманином!…

…А ще цивілізований світ й досі вважає більшовицький переворот 1917 року “вєлікай актябрьскай саціалістічєскай рєвалюцієй”. Німеччина ж й надалі залишається винуватцем двох останніх світових воєн, хоча, насправді, сплановані й організовані вони були зовсім не нею… Та що там світ,.. – навіть німці повірили у свій гріх, мають стійкий комплекс вини, щиро розкаюються у скоєному, просять в усіх вибачення і підкріплюють своє каяття виплатою грошової компенсації усім жертвам нацизму…

…Ніхто нині уже не згадує, що уся ця знаменита і оспівана поетами ¼ частина земної суші, на якій гордо простяглась Московія, ніколи не була етнічною землею московитів. Це чужі території…

…Тотальна загарбницька війна, яку московські історики хитро назвали “сабіранієм зємєль рускіх”, привела до знищення давніх цивілізацій, які мали нещастя бути сусідами Московії і попасти у сферу її інтересів. Так відомим “сабіратєлєм” Іваном IV Грозним було знищене Казанське ханство…

…Величні кам’яні міста, з їхніми вражаючими палацами, фонтанами, мектебами (початкові школи), медресе (середні навчальні заклади), водогонами та іншими тогочасними дивами, Іваном Грозним безжально були перетворені на купу мертвого каміння. Після погрому, влаштованого цим психічно хворим деспотом, Казанське ханство уже не змогло більше відновитися і, ставши частиною Московської держави, прийшло до повного занепаду…

…Так само відбулась підміна історичних понять: національно-визвольні рухи тепер стали об’єктом нападок, критики, зневаги й синонімом сепаратизму, отож – підлягають осуду! А захист національних  інтересів… нарекли націоналізмом. Причому настільки успішно спотворили первинне значення цього слова, що у Німеччині, Канаді чи Франції у добропорядних громадян воно викликає шок і стан близький до непритомності. А захист державою прав титульної нації тепер потрібно розуміти не інакше, як ксенофобію…

…У важких лабетах Великої Імперської Доктрини “творилася”, поряд із світовою, і українська історія. “Творилася” не нами, а московськими міфологами…

…Цілком зрозуміло, що сучасна версія української історії є наскрізь брехливою і жодним чином не відображає тих подій та процесів, які насправді відбувалися на наших землях протягом останніх тисячоліть. Міфи підмінили правдиву історію, наша вітчизняна минувшина перестала бути нашою, перестала бути реальністю, і, зрештою, стала одним великим і брудним міфом!…

…Одним із найбільш поширених міфів є брехня про те, що українці – це сумирна, миролюбива, богобоязна й слухняна нація. Ударять нас у ліву щоку – підставимо праву, плюнуть у лице – тихо й вдячно обітремося. І спосіб життя ведемо відповідний: зранку до ночі тягнемось з плугом за волами, а ще весело співаємо, танцюємо, п’ємо оковиту і гірко плачемося на долю…

…Само собою стає зрозуміло, що українці ніколи ні з ким не воювали і, борони Боже, – тим більше нікого не завойовували. Немає у нас войовничого духу, не воїни ми, а вічно на усіх ображені плугатарі і свинопаси.

На превеликий жаль, цей образ України прижився… й у середовищі самих українців – імперська пропаганда й тут досягла успіху! Певно кожен з нас чув, або й сам говорив фразу про те, що українці ніколи не мали власної державності і взагалі ні на що не спроможні. Ще й приказку нам спецслужби підкинули, видаючи своє тупе творіння за українську народну мудрість, – “де три хохли, там два гетьмани і один зрадник”.

Чому… нас виставляють у такому непривабливому вигляді? Усе дуже просто – цим самим викреслюється уся наша героїчна багатотисячолітня історія: як із світової історії, так і з свідомості українського народу! Ну дійсно, хіба могли войовничі скіфи чи сармати бути предками сентиментальних українців? Ясна річ, що не могли. Вони – чужі…

…Будучи такими слабкими і безвільними, ми, цілком логічно, не могли мати своєї державності. Таким чином, усі ці Кіммерії, Великі Скіфії та Сарматії до України не мають ніякого відношення, це не наша історія! І навіть Русь не є нашою історією, а лише спільною “колискою трьох братніх народів” – російського, українського та білоруського, при головній ролі, звичайно, великоросів-росіян…

…Уся ця дурня про слабкість українців не витримує елементарної критики. Кожен, хто обізнаний з українською історією, знає, що Україна була одним із головних гравців світової політики ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Праукраїнські армії кіммерійців, скіфів, сарматів перелопатили увесь тогочасний світ, змусивши труситися від страху усі держави, які на той час вважалися великими! Українська важка кіннота (катафрактарії) не мала собі рівних, вона реально була непереможною і стала взірцем для наслідування багатьма європейськими державами! Навіть славетні Римські легіонери не витримували двобою з українською армією і не могли завадити воякам Аттіли топтати і грабувати землі їхньої Імперії.

Дуже часто українці малими силами громили велетенські ворожі армії. Наприклад, давньоукраїнські полководці скіфи Скопасис та Іданфірс із 150-тисячним військом всього лише за місяць (!) розгромили 700-тисячну армію Дарія І Гістаспа!

Петро Конашевич-Сагайдачний у червні 1618 року, маючи під своєю командою якихось 20 тисяч запорізьких козаків, вогнем і мечем пройшовся Московією. Розгромивши усі московитські війська, які були послані проти нього (у тому числі й армії знаменитих Дмитра Пожарського, Г.Волконського та Бутурліна), захопивши кілька десятків міст, Сагайдачний уже через три місяці стояв під Москвою. Такого блискавичного розгрому Московія не знала за усю свою історію! Навіть армія німецького Вермахту у 1941 році не змогла повторити успіху козацької армії.

А у вересні 1621 року той же Сагайдачний, маючи усього лише 40 тисяч козаків розгромив 200-тисячну об’єднану турецько-татарську армію під Хотином! Чи могла б слабка нація так зневажати і громити ворогів?

А наші войовничі й незалежні жінки-амазонки, це що – теж ознака слабкості? І чи міг смиренний, покірний і беззахисний народ, який за версією московських міфологів і зброї-то у руках ніколи на тримав, створити найдосконаліші на той час зразки озброєння – неперевершені за якістю стальні мечі й кинджали, бойові сокири, молоти, колісниці, обладунки, облогові машини, метальні пристрої, найкращі у світі луки? Для чого ці засоби убивства сумирній богобоязній нації? Ми що – землю ними збиралися обробляти? Та ні! Ми усе це колись створили?! І не для миру, зрозуміло, а для війни!

Згадаймо також українське козацтво, з яким за військовою майстерністю не могла позмагатися жодна армія світу! Це не було збіговисько розбишак і пияків, якими козаків намагаються показати історики і куплений-перекуплений кінематограф. Це був славетний Лицарський Орден військових професіоналів і захисників Вітчизни! Бойове мистецтво козаків-характерників й досі вивчається у багатьох японських та інших світових школах єдиноборств. Але, попри детальний аналіз та дослідження, так і залишається недосяжним взірцем!

Можемо згадати й більш близьку за часом історію. Наприклад, знамениті рейди непереможного Нестора Махна, або ж “Зимові походи” української армії УНР, які за героїзмом не мають аналогів в історії. А ще згадаймо безпрецедентну боротьбу Української Повстанської Армії проти російських загарбників, яка без жодної підтримки ззовні тривала близько двадцяти років. Наведіть нам бодай один приклад подібного героїзму, самопожертви та військової майстерності! Яка ще нація спроможна в умовах повної ізоляції двадцять років вести Визвольну війну проти озброєних до зубів, безпринципних, підступних і аморальних спецпідрозділів НКВС?!

Українці – це героїчна Нація-Воїн, яка не раз скроплювала свої мечі і списи кров’ю ворогів… Так, ми були агресорами. І у цьому немає нічого ганебного, оскільки, такий тоді був час, такі були правила гри, не ми їх придумували, і не нам було від них відмовлятися. Зігнорувавши загальноприйняті закони державної конкуренції, ми самі стали б жертвою агресії когось сильнішого. Тому ми грали, і грали всерйоз, адже кращий захист, як відомо, – це напад! І ми нападали, ставлячи на коліна народи та імперії…

…Уже з ІІІ століття нашої ери українці вели активну боротьбу за опанування європейськими просторами. Нашими супротивниками були Римська імперія, Візантія, а також германські племена, які ставили таку ж саму мету. У цьому смертельному протиборстві українська нація отримувала одну перемогу за іншою. Будучи ослабленою війнами, втратить незалежність Римська імперія. Візантія, подібно своїй попередниці, теж виявиться неспроможною протистояти нашому натискові, і за кілька століть суперництва стоятиме на краю загибелі. І лише прийняття українцями християнства врятує Візантійську імперію від повного розгрому.

З готами війна тривала кілька століть і проходила з перемінним успіхом. У кінці VII століття наші предки захопили Балканський півострів, майже усю Грецію, частину островів в Егейському морі. На півночі вони вийшли на узбережжя Балтійського моря, а на заході – до річки Рейн і Альпійських передгір’їв.

Сучасна етнічна карта Європи докорінним чином відрізняється від тієї, якою вона була півтори тисячі років тому. На той час велетенське слов’янське море вирувало на безкраїх європейських просторах. І лише пізніше, після завершення перерозподілу земель, з’являться сучасні держави і сформується та етнічна карта Європи, яку ми знаємо нині. Це буде кінцевий результат безпрецедентної боротьби за життєвий простір. Але навіть уступивши германським племенам частину європейської території і розчинившись серед них, праукраїнці залишили по собі тисячі слів, імен, топонімів, а також фольклор, який після асиміляції слов’ян стане германським.

Українці – це велика Нація Державотворців. Ми першими започаткували традиції державності і з часом створили Імперію, яка проіснувала кілька тисяч років, – більше, ніж будь-яка інша, а за часів Аттіли досягла розмірів найбільшої держави світу!…

 Частина друга

“Загадка” гунів у світовій та вітчизняній історичній науці

Одним із найбільш загадкових періодів української історії є епоха, коли на неозорих просторах Української Імперії проживав гордий народ, який європейські історики дружно назвали гунами. В силу достатньої кількості першоджерел та свідчень, цей період є цілком доступним для об’єктивного дослідження. Тому якихось особливих “білих плям”, незрозумілостей та запитань у дослідників виникати не повинно. Однак, тим не менше, він став одним із найбільш сфальсифікованих та міфологізованих в українській та світовій історії. Чому?

Відповідь отримати не важко. Якби події, про які ми будемо говорити далі, відбувалися на просторах Московії чи Німеччини, то, без сумніву, усе було б зрозумілим і не містило ніяких загадок. А гунський період, будучи розрекламованим істориками, став би об’єктом гордості чи то московитів, чи то німців і не викликав би особливих дискусій серед дослідників. Однак, центром і генератором неймовірних по своїй величі та драматичності подій 5 століття нашої ери стала саме Україна, а головною діючою особою – український народ. Ось у цьому й уся інтрига!

Об’єктивний історичний аналіз та сумлінне дослідження першоджерел привели б до переосмислення багатьох історичних процесів, а також перекреслили б багато міфів та загальноприйнятих історичних тлумачень. Ну, наприклад, довелося б визнати факт, що у 5 столітті українці створили могутню Імперію Скіфів, яка, фактично, поставила на коліна Римську імперію. А це, у свою чергу, назавжди поховало би міф про слабкість українців і їхню споконвічну бездержавність.

Ця правда незручна для німців, котрі завжди вважали слов’ян неповноцінними і неспроможними до великих справ та культурних перетворень народами… А тут якась Велика Скіфо-Сарматія з її претензіями на світове панування?! І це у той час, коли німці й держави ще власної не мали?!…

…Ця ж правда є незручною і для московитів. Адже спростовується ціла низка міфів, які Московія сама собі придумала і з якими їй так зручно жити і повчати інших. Наприклад, про вищість та першість “великоросів” серед слов’янського світу, про неможливість існування будь-якої державності на території України у період до Київської Русі, про залежність “малоросів” від Росії у силу їхньої неспроможності створити власну державу і т.д…

…Для італійців правда про скіфо-сарматів теж є вельми незручною та неприємною. Тому, що італійцям, котрі пишаються своєю колишньою величчю часів Римської імперії, доведеться поділитися славою… А ще визнати той факт, що українська Імперія скіфів-гунів була сильнішою. І гордим римлянам, щоб уникнути з нею війни, доводилося постійно шукати якогось чергового принизливого компромісу та ще й платити українцям щорічну данину.

Та й французам не зовсім приємно усвідомлювати, що у той час, коли українська кіннота плюндрувала простори Римської імперії, а імениті імператори від безвиході шукали порозуміння з войовничими українцями та їхнім легендарним правителем Аттілою, франки ще й держави власної не мали. А були лише сірою й малопримітною римською провінцією на ймення Галлія.

Як бачимо, правда про гунів була невигідною усім державам, які згідно звичних історичних конструкцій та тлумачень, у тій чи іншій мірі претендували на роль великих. Отож, зрозумілим та позитивним цей період бути не міг! І, тим більше, він не міг бути українським! Тому спільними зусиллями фальсифікаторів від історії: античними, далі середньовічними (німецькими, французькими), а ще пізніше російськими й народилась сучасна версія історії гунів.

Таким чином, цей славетний період української історії перестав бути українським. А ще він став негативною сторінкою історії – такою собі кривавою епохою потрясінь та катаклізмів, що призведе до загибелі великої Римської імперії. А творцями вселенського лиха було оголошено диких кочовиків-азіатів. Так була зроблена чергова спроба викреслити український народ із світової історії…

…Що ж ми можемо дізнатися про походження, рід занять та спосіб життя гунів, якщо гортатимемо сторінки офіційної версії їхньої історії, загальноприйнятої, як у світі, так і у нашій холуйсько-малоросійській історичній науці? Отож,..

Ще у ІІІ тисячолітті до нашої ери у степах на північ від Китаю проживали племена хунну (у китайських першоджерелах їх називають сюнну), головним заняттям яких було кочове скотарство. Десь на межі ІІ та І тисячоліть до н.е. у сюнну завершується процес формування родового ладу, що з часом приведе до виникнення у них держави.

За кілька століть держава сюнну настільки зміцниться, що степовики розпочнуть запеклу боротьбу з Китаєм, яка з перервами триватиме близько тисячі років (823 рік до н.е. – 155 рік н.е.). Для захисту від агресивної кочової Імперії Сюнну китайці за наказом імператора Цінь Шихуанді навіть почали споруджувати Великий Китайський мур. Він, правда, мало допомагав у боротьбі із степовиками, зате видатки на його будівництво та утримання у десятки разів перевищували збитки, завдані набігами кочовиків.

У середині ІІ століття нашої ери сюнну будуть остаточно розгромлені. Велика Кочова Імперія розпадеться і вимушена буде визнати свою залежність від Китайської Імперії. Але змиряться з поразкою не усі: частина найбільш непокірних кочовиків у кількості близько 30 тисяч воїнів вирушать на Захід…

…А через 200 років, у середині 4 століття, з’являться у Європі, спричинивши страшенний переполох і паніку. Також їхня поява дасть новий поштовх черговому Великому переселенню народів.

А далі значна частина Європи виявиться підкореною тюркськими кочовиками-гунами (так тепер стали називати хунну-сюнну). Центр Імперії гунів історики розмістили на території сучасної Угорщини, десь у Паннонії. Чим вельми втішили мадярів і підняли рівень їхньої самооцінки. Воно й не дивно: адже будучи насправді вихідцями з угро-фінського етнічного материка у Приураллі, вони тепер стали нащадками самого Аттіли! І спадкоємцями його слави – також!

Після такого історичного подарунку мадярам десятки археологічних експедицій відправилися у різні кінці Угорщини у пошуках слідів міфічних гунів. У музеях терміново почали вибудовувати вражаючі експозиції, наповнені картинами з уявними сценами життя кочовиків та восковими фігурами низькорослого, з кривими ногами і розкосими очима грізного Аттіли.

Також історики постаралися, щоб в усіх, хто вивчатиме чи просто цікавитиметься історією, зовнішній вигляд прийшлих степовиків викликав відрáзу та змушував гидливо скривитися. Традицію обгаджування гунів започаткували ще античні історики, пізніше до них приєдналися середньовічні хронікери. У наш час ця традиція підтримується уже сучасними істориками. Нас намагаються переконати у тому, що гуни – це дикі, бридкі, страшні й жорстокі азіати.

Ось, наприклад, що про гунів писав історик IV століття н.е. Амміан Марцеллін: “Плем’я гунів… перевершує своєю дикістю усяку міру… Через те, що при самому народженні на світ немовляти йому глибоко прорізують щоки гострою зброєю,.. то вони доживають до старості без бороди, потворними… Вони споживають коріння диких трав та напівсире м’ясо різної худоби, яке вони кладуть на спини коней під свої стегна і дають йому трохи попріти”.  Чудова характеристика, чи не так?

А ось одкровення Йордана: “…плем’я гунів саме страшне серед усіх своїм дикунством… Їх люта зовнішність виказує жорстокість їхнього духу… Зростом вони не великі, але швидкі у своїх рухах і надзвичайно схильні до верхової їзди… При людській подобі живуть вони у звірячій дикості ”…

…Страшними були й діяння гунів: велетенські орди цих людиноподібних брудних потвор вихором проносилися просторами Європи, залишаючи за собою землі, встелені трупами, й суцільні попелища, що донедавна були квітучими містами та селами. Ні честі, ні совісті – лише жадоба насильства та грабежу. “…майже кожен рік… робили набіги і творили жахливі справи супроти римського населення гуни, склавіни і анти…”. “…мідійці і сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавіни і анти – усю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовими контрибуціями”. (Прокопій Кесарійський).

Найбільшої могутності держава гунів досягла за часів правителя Аттіли. Його ім’я гунологи виводять від тюркського слова “ата”, що перекладається як батько. Жорстокий, цинічний, брутальний, безжальний дикун за внутрішньою сутністю та страшний і потворний зовні, він кілька десятків років наганяв жах на усю цивілізовану Європу. А що уже був підступний та кровожерливий!.. Навіть брата рідного убив заради влади! Московитські історики твердять, що за бездумну жорстокість і ті страшні руйнування, які він завдав своїми грабіжницькими походами, Аттілу у Європі називали “Бичем Божим”. Тобто – батогом, яким Господь Бог за гріхи покарав римлян…

…Ось така страшна казочка на ніч!

Першим, хто ототожнив гунів з хунну-сюнну був французький вчений 18 століття Жозеф де Гуньє (Joseph de Guignes). А своє “геніальне” відкриття він побудував лише на схожості, як йому видалось, звучання слів “гуни” і “хунну” (чи “сюнну”). Услід за Жозефом де Гуньє про азійське походження гунів заговорили німецькі історики 18 століття. Далі їх підтримали російські вчені, а ще пізніше – радянська історична “наука” (Пігулевська, Гумільов). І усе це при повній відсутності будь-якої доказової бази. Однак, недивлячись на усю абсурдність даної гіпотези, вона набула популярності і нині є панівною в сучасній історичній науці…

…Отож, що в офіційній версії походження гунів є правдою, а що відвертою брехнею? Ким насправді був цей загадковий етнос? І який слід в історії України він залишив? Та й чи був такий народ взагалі?

Наше дослідження розпочнемо з того, що кочова Імперія Сюнну (Хунну) не є вигадкою істориків-гунологів, вона реально існувала і тривалий час вела запеклу боротьбу за першість на азійському континенті. А перша згадка про народ сюнну датується ще 2356 роком до нашої ери. Зазнавши поразки від китайських імператорів з династії Хань, частина сюнну вирушає на Захід, засновуючи по дорозі свої кочові держави.

Отож, усе, що стверджують прихильники азійського походження гунів, є правдою? Так,.. але лише до того моменту, коли кочовики хунну-сюнну під тиском Китайської імперії вирушають на Захід. До Європи, всупереч твердженню істориків, степовики, як виявилося, не дійшли: сліди їхньої присутності археологами дійсно було знайдено. Але… лише на території Казахстану. Західніше Алтаю – жодної пам’ятки!

Тим не менше, безліч наукових експедицій вперто шукали доказів того, що хунну у Європі таки були! Дуже уже хотілося вченим визнати факт підкорення Європи дикими азіатами. Перекопали сотні тисяч кубометрів землі. Однак, усе марно – жодних слідів присутності цього великого і могутнього народу на європейських просторах археологами знайдено не було!…

…Але ж як так може бути? Якщо вірити прихильникам азійського походження гунів, то азіати-монголоїди кілька століть перебували у Європі, у тому числі – й на території України. Вони тероризували народи, громили Римську імперію, обійшли континент вздовж і впоперек. За підрахунками учених загальна кількість орди мала б сягати більше, ніж півмільйона людей. І при цьому кочовики не залишили після себе жодної серйозної пам’ятки матеріальної культури?, жодних слідів військової присутності?, жодного кістяка монголоїдного типу?!  І це при тому, що безперервно воювали, закопуючи у землю після кожної битви тисячі загиблих?! Абсурд!

Також ми не знайдемо у Європі жодного топоніма, жодного міста чи географічного об’єкту, чиї назви були б тюрксько-азійського походження. А ще покажіть нам бодай одну європейську мову, яку хунну збагатили б своїми словами. Невже європейці після 300 років спілкування з кочовиками не запозичили бодай сотні їхніх слів?

Не кажучи вже про духовний спадок. Жодних зразків усної народної творчості, пісенного мистецтва, танців, вірувань, звичаїв, обрядів чи традицій кочовиків-хунну серед європейських культур ми не знайдемо! Отож, розчинилась мільйонна орда степовиків посеред народів, не залишивши після себе жодних слідів, чи бодай якихось натяків на свою колишню присутність? Але ж так не буває!

Окрім того, безперервні війни, які дикі кочовики вели проти Римської імперії, і потрясіння, що їх зазнали європейці, не могли пройти повз увагу сучасників. Однак, ніде у творах тогочасних істориків не згадується про навалу азіатів-хунну. Приміром, історичні джерела донесли до нас драматичні сторінки боротьби римлян та греків з українцями. Ці події Європа пам’ятає. Але жодним словом не зафіксована міфічна навала сюнну! Тож невже європейці, що жили у четвертому-п’ятому столітті, не помітили прихід у Європу багатотисячної азійської орди? А помітив це лихо лише житель 18 століття Жозеф де Гуньє, разом із усіма своїми подальшими послідовниками? Нонсенс!

Кожен етнос має пісенну та усну народну творчість, у якій передає свої почуття, мрії, світобачення, переживання. Народний фольклор є своєрідною історичною пам’яттю нації, у якій зберігається інформація про минувшину, про славні, або й трагічні сторінки історії народу. Однак, ніде в українських піснях, поемах, думах чи легендах ми не зустрінемо бодай натяку на присутність на наших землях азіатів хунну чи сюнну. Так само не зустрінемо ми їх і в європейських епосах та хроніках. Тож, невже історична пам’ять європейських націй дала збій? Вперше за усю їхню історію? Знову констатуємо – абсурд!

Отож, ще раз задамося запитанням: хто ж такі гуни? І чи мають вони хоч якесь відношення до історії Європи та України?

Звернемось до свідчень стародавніх істориків. І тут ми знову будемо здивовані, оскільки античні автори, як виявилося, не один раз згадують про народ, який вони називають по-різному, але за звучанням їхні назви дуже подібні до слова “гуни”. Наприклад, ще у 124 році нашої ери поет Діонісій Перієгет у своєму віршованому творі “Землеопис”, розповідаючи про тогочасний світ, згадує якихось уннів, що жили десь на просторах між Каспійським та Чорним морями.

Інший автор – грецький географ, математик та астроном ІІ століття н.е. Клавдій Птолемей у своїй “Географії” писав: “Між бастарнами і роксоланами живуть хойни”. Бастарни у ті часи жили у Карпатах, а роксолани займали території Лівобережжя Дніпра. Таким чином, згідно описів Птолемея, хойни (гуни) мешкали на Правобережжі Середнього Подніпров’я, тобто, на етнічних українських землях.

Марціан Гераклійський (ІІІ століття) повідомляв, що навколо Дніпра, за аланами, живуть хоани. Знову ж таки, як бачимо, автор поселяє цих хоанів на етнічних українських територіях.

Уже згадуваний нами історик IV століття Амміан Марцеллін писав: “Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе за Меотійським болотом біля Льодовитого океану…”. Меотидою називали Азовське море. Отож, гуни проживали на наших українських землях, на північ від Азовського моря. Приблизно на цих же територіях поселяє гунів й історик IV століття Філосторгій. Про гунів, як про корінних жителів Скіфії-України писали також історики VI століття Йордан та Прокопій Кесарійський.

Отож, опираючись на свідчення стародавніх авторів, можна зробити висновок про те, що гуни таки проживали на українських територіях. Знову плутанина? Виходить, ідеологи азійського походження гунів є праві? І дикі кочові орди дійсно у IV столітті заполонили простори Європи, творячи свої злочинства?

Але ж перші згадки про гунів на території України, залишені нам Клавдієм Птолемеєм, відносяться до ІІ століття нашої ери. У цей час справжні хунну-сюнну ще вели війни з Китаєм і навіть не думали кочувати на Захід. Згідно офіційної версії, вони у Європі з’являться лише через двісті років потому – у IV столітті! Отож, коли Клавдій Птолемей у ІІ столітті писав про хойнів, які проживають між бастарнами і роксоланами, то він, без сумніву, мав на увазі не азіатів-хунну, а зовсім інший народ!

Крім того, стародавні автори, описуючи гунів, не говорять про їхнє азійське коріння. Амміан Марцеллін, наприклад, стверджує, що вони прийшли у Європу із країни Кінокефалів, яка знаходиться десь у тундрі. А Йордан довго думав, доки, зрештою, не дійшов висновку, що гуни пішли від шлюбу якихось відьом із нечистими духами. Але, попри усі ці та їм подібні дурниці, ніде у своїх творах історики не називають гунів народом, що прибув до Європи з Азії.

Читаючи давніх істориків можна скласти уявлення про зовнішній вигляд гунів. Ось що про них писав Прокопій Кесарійський (VI століття): “…Вони одні світлошкірі й не бридкі на вигляд. І спосіб життя у них не схожий на скотський… В іншому місці цей же автор пише про гунів наступне: “Вони дуже високого зросту й величезної сили”. Отож, покажіть нам білошкірих, високих і фізично міцних азіатів!

А ще Прокопій Кесарійський засвідчив цікавий факт, що у VI столітті у Візантії була мода голити бороду, носити довгі вуса і оселедець. Візантійці називали це “гунською модою”. Важко уявити, щоб поважні і гонорові жителі Візантійської імперії наслідували зовнішність диких кочовиків, яких вони зневажали і називали варварами. І, взагалі, – де ви бачили кочовика-азіата з оселедцем на голові?

З розповідей давніх авторів можна зробити висновок, що європейські гуни вели спосіб життя, далекий від того, який був характерним для жителів степу. “Вони не кочівники,.. але здавна живуть осіло на плодючій землі… Ними управляє один цар, і мають вони засновані на законі державний устрій, живучи один з одним та з сусідами чесно і справедливо, нітрохи не гірше за римлян чи персів”. Чи нагадують Вам ці описи диких степовиків-азіатів з їхнім вічним кочівництвом та східними деспотіями? Нам – ні!…

…Згідно офіційної версії, гуни розчинилися серед європейських народів, а найбільше – поміж мадярами. А десь із 5-6 століття вони зовсім зникнуть з історії. Хоча залишається загадкою, чому більше ніж півмільйонна азійська орда, асимілювавшись, не залишила мадярам у спадок бодай розкосих очей? Хоча жодної загадки тут немає – не було азійської орди в Європі, а, отже, не було й ніякої асиміляції гунів серед європейців!

Задовго потому, в Х столітті, Візантійський імператор і, одночасно, видатний історик того часу Костянтин Багрянородний писав про українців: “Цей народ ми називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами”. Дещо пізніше, в XI столітті, північнонімецький хроніст Адам Бременський стверджуватиме, що в Подніпров’ї споконвіку проживали гуни, а нашу країну він називає Гунігард. Столицею цієї української держави було місто Хівен, тобто, – наш теперішній Київ!

А у ХІІ столітті ще один німецький хроніст Гельмольд у своїй праці “Хроніка слов’ян” теж називатиме Україну Гунігардом з причини її заселення гунами. Гельмольд був переконаний, що гуни є слов’янським народом. Не забуваймо, що мова йде про 12 століття!, тобто період, коли наймогутнішою державою Європи була Русь-Україна. А європейці у цей час продовжують називати українців гунами?! І це при тому, що згідно офіційної версії гуни зникли ще пів тисячі років тому?!

Ще один учений ХІІ століття Євстафій писав: “…унни або тунни – каспійський народ із племені скіфів”. Його сучасник Саксон Граматик також вважає українців-русичів і гунів одним народом…

…А ще пізніше – у ХVІІ столітті, шведський учений Олай Варелій напише, що шведи з давніх-давен називають Русь Гунігардом. І навіть у скандинавському епосі наша держава часто фігурує під назвою Країна гунів.

Ну що ж,.. – напевне досить втомлювати наших читачів історичною плутаниною, суперечливими та незрозумілими фактами, сумнівними теоріями та тлумаченнями, загадками та “білими плямами”. Прийшов час підсумувати усе вищесказане, відділити правду від брехні і розставити усі крапки над “і” у питанні про походження гунів і їхній ролі в українській та світовій історії.

Отож,.. азійські кочові племена хунну (чи сюнну), про які з таким захопленням говорять наші (і не наші) гунологи, існували насправді. Їхня жорстока багатолітня боротьба з імператорським Китаєм закінчиться поразкою, після чого хунну дійсно вирушать на захід. Але!.. Але жодних слідів цього народу західніше Алтаю не існує, оскільки далі Казахстану вони не пішли. Це, по-перше!

Ніякого загарбання європейського континенту дикими азійськими кочовиками у 4 столітті нашої ери не було. І їхньої подальшої асиміляції посеред європейських народів – також. Племена хунну у Європі ніколи не блукали, злочинств не чинили і жодного відношення до української та європейської історії не мають! Це, по-друге!

У Європі дійсно проживав великий народ, який стародавні історики називали гунами. Але вони зовсім не мали тюркського коріння і були високими, міцними та світлошкірими європейцями. А те, що їхня назва “гуни” дещо подібна до “хунну” жодним чином не ріднить їх з азіатами. Це були два абсолютно різні народи, кожен з яких мав цілком відмінну расову приналежність, окрему історію, свій напрямок розвитку і їхні життєві дороги ніколи не пересікалися! Це, по-третє!

Європейські гуни багато тисячоліть проживали на своїй території, від діда-прадіда займались хліборобством, не проживали в юртах і ніколи не були кочовиками. Це був висококультурний і цивілізований європейський народ. Це, по-четверте!

А зараз п’ятий, вражаючий висновок – центр Великої Імперії Гунів знаходився на території України, це була наша українська держава! Саме звідси гуни розпочали експансію проти сусідніх народів, створивши за якийсь час велетенську Імперію з центром у місті Києві!

Але створювали вони її не на порожньому місці: Велика Сарматія, про яку ми говорили у попередніх розділах, не загинула і не зникла з історії. Її продовженням стала держава гунів – Гунігард (або Велика Гуннія). З тією лише різницею, що гуни розширили розміри своєї попередниці до небачених досі масштабів. Імперія гунів, таким чином, стала найбільшою державою за всю історію української нації. І, враховуючи її унікальність, вона повинна стати об’єктом нашої особливої гордості!

Гуни не були народом, який невідомо звідки узявся на українських землях. Вони були споконвічними жителями наших етнічних територій, це – нащадки гіперборейців-аріїв, трипільців, кіммеріян (сумеріян) і скіфів-сарматів. Слово “гуни” є лише одним із імен, якими нас у різні часи називали європейці. А гунський період був одним із етапів етногенезу української нації. Отож, сучасні етнічні українці є нащадками великих гунів і несуть у собі дещицю їхньої крові! Ось вам шостий, не менш вражаючий висновок!

Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності. Розділ 11. Велика Скіфія в епоху гунів і її боротьба за світове лідерство Reviewed by on . Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попе Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попе Rating:
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1