Wednesday , 4 August 2021

Home » Culture » Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності. Розділ 7. Велика Скіфія – могутня українська держава (продовження)

Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності. Розділ 7. Велика Скіфія – могутня українська держава (продовження)

Print Friendly, PDF & Email

Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попередні розділи дивіться тут.

•••

Олександр Ковалевський (Ванкувер)

Розділ 7. Велика Скіфія – могутня українська держава (продовження)

Частина  третя. Причорноморська Скіфія

Північне Причорномор’я і Крим, дякуючи своєму чудовому клімату і стратегічно важливому географічному розташуванню, стають надзвичайно привабливим місцем для усіх, хто хотів зробити стрімку кар’єру. Тому згодом у скіфську армію масово почали вступати переселенці з інших українських земель, які надіялися швидко збагатитись у ході війн. Також на південь все активніше почали переселятись представники оріянської знаті. Приїздили у Причорноморську Скіфію також греки, масово заселяючи українські міста. Таким чином, з плином часу Північне Причорномор’я, внаслідок міграції з центральних територій України, перетворюється на густонаселений край.

Жіночі сережки у вигляді сфінксів. Золото. 4 століття до н.е. Курган Три брати біля міста Керчі

В економічному відношенні Причорномор’я було досить розвиненою територією. Процвітало землеробство, городництво, садівництво, виноградарство і виноробство. Високого рівня досягли ремесла. Майстри-оріяни виготовляли чудової якості посуд, меблі, одяг, неймовірної краси золоті вироби та ювелірні прикраси, якісну стальну зброю та кінську упряж. Усе це продавалось або обмінювалось на ринках у містах-городищах по усій території України. Велась також жвава торгівля з Ольвією, Херсонесом, Боспорським царством, Тірою, Пантікапеєм, а також з Грецією, Македонією, Істрією, країнами Кавказу, римськими провінціями.

Суспільний устрій скіфів нагадував патріархально-родовий лад: земля, пасовиська й угіддя належали общині, основу якої складали невеликі сім’ї, які в свою чергу, володіли певною кількістю худоби та майна. Завдяки общині серед скіфів не відчувалося суттєвого майнового розшарування.

На чолі краю були царі. Їхня влада дещо обмежувалася вищим законодавчим органом – Народними зборами (радою скіфів), які навіть мали право усувати від влади правителів і призначати інших. Це також свідчить на користь того, що скіфи не були іранськими кочовиками. Оскільки жоден кочовий народ не здивував світ бодай якимись демократичними традиціями. Натомість вони подарували людству таке історичне поняття, як “східні деспотії”.

Про роль та місце, яке скіфські правителі займали у суспільстві, можна судити з царських поховань. Зазвичай це величезні кургани діаметром кілька десятків чи навіть сотень метрів і висотою до 20 метрів. Для прикладу, курган Огуз у Херсонській області мав висоту понад 20 метрів і близько 400 у діаметрі! Часто навколо кургану викопувався рів, а з вийнятої землі насипався вал. Інколи знизу курган обкладався кам’яними брилами (крепідою).

Набальзамоване тіло царя одягали у дорогий одяг, усипаний золотими прикрасами, і кілька тижнів возили по скіфських племенах, щоб усі мали змогу попрощатись з правителем. Ховали царя у великій могильній камері, яка знаходилася на глибині 15-18 метрів нижче рівня землі. Разом з померлим хоронили його дружину, або наложниць, слуг і коней. Усіх їх перед тим умертвляли. Інколи кількість похованих разом з царем людей сягала кількох десятків, а коней – кількох сотень. У могилу клали також велику кількість особистих речей царя. Це, зокрема, предмети домашнього вжитку, коштовності, золоті вироби, а особливо зброя, щедро оздоблена золотом.

Жіночі браслети. Золото. 4 століття до нашої ери. Курган Три брати біля Керчі

Через рік на могилі царя справляли криваву тризну, тобто, убивали 50 молодих юнаків і 50 коней. Набальзамовані тіла садовили на коней і розставляли навколо кургану. А далі розпочинався бенкет. Тепер уявімо вражаючу картину: ніч, загадкове місячне сяйво, велетенський силует кургану на фоні нічного неба. Тишу пронизує крик нічного птаха, далеке виття вовків і шум тризни. Палахкотять багаття, навколо яких бенкетують і веселяться грізного вигляду воїни. Тьмяно виблискує зброя та обладунки. Лунають бойові пісні, кличі та гімни. Тремтливі спалахи вогню вихоплюють з темряви страхітливі силуети мертвих вершників. Усе видається якимось фантастичним і нереальним…

В оріян-праукраїнців тризною називався поховальний обряд, який включав у себе обмивання покійника, одягання його у найдорожчий одяг, відспівування, а далі – спалювання (чи поховання у землю). Обряд завершувався поминальним обідом. Наступні поминки справляли через дев’ять днів, сорок днів і через рік. Якщо помирав правитель чи високопоставлений урядовець, то поминки доповнювалися бенкетом, військовими іграми та змаганнями. Як бачимо, оріянський обряд поховання зберігся і в скіфські часи. А у дещо зміненому вигляді дійшов і до наших днів.

Найчастіше царів ховали у згадуваній Геродотом місцевості Герра (імовірно, це територія поблизу Кам’янського городища, що на Запоріжжі. Хоча царські поховання зустрічаються і в інших місцях України). Найбільш відомими похованнями скіфських царів є Гайманова Могила і Солоха на Запоріжжі, Чортомлик та Товста Могила на Дніпропетровщині, Куль-Оба у Криму, Огуз у Херсонській області.

З часом скіфська знать вирішила не відставати від царя і теж почала влаштовувати собі пишні похорони на зразок царських. Нині по південноукраїнських степах розкидано сотні курганів. Скіфська аристократія задля власного звеличення закопувала у землю золото, дорогоцінне каміння та коштовності. За що їм пізніше вельми дякували злодії, розкопуючи та грабуючи їхні поховання.

Найбільшої могутності Велика Скіфія досягла за царя Атея (429-339 р.р. до н.е.). Столицею держави тоді було згадуване уже нами Кам’янське городище. В цей час процвітає економіка, торгівля, розпочинається карбування власної монети. Зміцнюється особиста влада царя, держава стає централізованою. Зовнішня політика була агресивною і наступальною. Скіфські армії проривалися на південь, Близький Схід, Малу Азію, і навіть діставали до Месопотамії та Єгипту. Атей підкорив частину фракійських племен, зміцнив свій вплив на Балканах.

Зі скіфами рахувалися, їх поважали і боялися наймогутніші держави світу. А знаменитий цар Македонії Філіпп ІІ (батько Олександра Македонського) був навіть союзником і приятелем Атея. Щоправда, пізніше між ними виникнуть протиріччя, які закінчаться війною. Під час сутички з македонцями у 339 році до н.е. Атей загине. На той час йому виповниться 90 років!

Оправа горита (футляра для лука і стріл). Золото. 4 століття до н.е. Мелітопольський курган, Запорізька область

Звичаї скіфів були доволі колоритними і водночас суворими. Однією із найбільш шанованих ними традицій був звичай бойового побратимства, котрий бере початок ще від часів Трипілля. Ось як обряд посвячення у побратими описує Геродот: “У велику глиняну посудину наливають вино, змішане з кров’ю учасників домовленості, які перед цим надрізують шкіру ножем. Потім у посудину занурюють меч, стріли, сокиру і спис. Після того промовляють довгу клятву, а далі з чаші п’ють ті, хто клянеться, і найповажніші з присутніх”. Побратимство вважалось ціннішим за гроші і власну родину. Побратима належало захищати, а як потрібно, то й віддати за нього своє життя.

У післяскіфські часи цей звичай практикуватимуть сармати, анти, а також русичі в добу Київської Русі. А ще пізніше, в епоху Козаччини, це буде однією із характерних рис козацького побуту. В новітні часи побратимство буде широко розповсюдженим серед воїнів Української Повстанської Армії. І скріплене воно буде теж кров’ю, але не символічною (змішаною у келиху з вином), а реальною – пролитою у боях. Отож, звичай побратимства здавна є одним із елементів української національної традиції.

За віруваннями причорноморські скіфи були політеїстами, тобто – практикували багатобожжя. Їхня релігія була ідентична давнім праукраїнським віруванням. З тією лише різницею, що Боги мали інші імена. Очолювала пантеон скіфських богів покровителька домашнього вогнища Табіті. Це та ж сама трипільська Богиня-Мати, або Берегиня. Повелителем неба був Папай, він вважався творцем світу та людей і був тотожний Сварогу. Його зображували у вигляді Світового дерева, що єднає три світи: Наву (підземний), Яву (земний) і Праву (небесний). Дружиною Папая була Апі, яка вважалась Богинею Землі. Від їхнього шлюбу народилися усі земні істоти.

У великій пошані був також Таргітай, відомий уже нам міфічний герой, котрого рахували прародичем скіфів. Гойтосир вважався Богом Сонця, покровителем худоби і заступником пастухів, тотожний Дажбогу. Богинею родючості була Аргімпаса. Нам вона більш знайома, як Рожаниця, або Богиня Роду. Богом водної стихії і покровителем ланів був Тагімасад.

Арей – Бог війни і захисник усіх воїнів, тотожний Перуну. Він мав чарівного меча, який перемагав усіх ворогів. Скіфи вірили, що той, хто знайде і заволодіє мечем Арея, стане непереможним володарем світу. По усій Великій Скіфії споруджувалися гігантські жертовники, на вершині яких був встановлений меч. Щороку на честь цього грізного бога тут здійснювалися криваві жертвоприношення, у тому числі й людські – убивали кожного сотого полоненого.

Скіфський меч акінак у піхвах. Золото. Сталь. 4 століття до н.е. Курган біля села Велика Білозерка, Запорізька область

Військова майстерність скіфів-аріїв давно уже стала легендою. Їхня армія кілька століть була наймогутнішою у тогочасному світі. У тому, що вона є непереможною, мав змогу переконатися легендарний Дарій І Гістасп. Підкоривши велику кількість народів, він створив світову перську імперію. А у 513 році до нашої ери спробував прилучити до своїх володінь ще й Україну. Однак, спроба виявилася невдалою.

Скіфська армія, будучи набагато меншою, обрала тактику удаваного відступу і локальних блискавичних боїв. Цим самим вона вимотувала перську армію, завдаючи їй втрат, і змушуючи кочувати палючими степами.

Недивлячись на те, що військо Дарія І зайшло далеко вглиб країни (на територію сучасної Харківської та Полтавської областей), дійшло до Більського городища і навіть спалило його, підкорити оріян перси так і не зуміли. Крім того, вони наштовхнулися на розгалужену систему оборонних укріплень і воєнізованих городищ, здолати яку було неможливо. В результаті перська армія понесла такі втрати, що не наважилася на вирішальну битву, яку оріяни-праукраїнці нарешті вирішили дати персам. Побачивши усю безперспективність війни, і бажаючи зберегти залишки своєї армії, Дарій І дав наказ залишити територію України і повертатись.

У чому ж секрет військової могутності Великої Скіфії?

Першою складовою успіху була патріархально-родова структура суспільства. За таких умов роди і племена під час війни ставали військовими підрозділами, поєднаними спільними інтересами та кровними зв’язками. Проти ворога, таким чином, виступала не просто армія, а добре організована спільнота родичів.

Наступна причина полягала у тому, що скіфська армія в основному складалася з елітних підрозділів, головним ремеслом яких була війна. Тобто, вона була професійною, чудово підготовленою і загартованою у боях. Бойовому ремеслу навчалися з дитинства, досягаючи з часом вершин майстерності.

Також скіфи мали чудове озброєння, яке базувалося на найновітніших технологіях військового виробництва оріян-праукраїнців. Скіфські воїни використовували знаменитий оріянський стальний двосічний меч. Щоправда, вони укоротили його з 1 метра до 60-70 см, оскільки вважали, що довга і важка зброя є не зовсім зручною для вершників. Такий модернізований оріянський меч називався акінак. За допомогою оздоблених золотом або бронзою піхов він чіплявся з правого боку воїна. Зліва висів довгий стальний кинджал. Крім мечів використовували також бойові сокири, списи і дротики. Однак, довгі мечі не зникли – їх продовжували використовувати піші воїни Центральної Скіфії.

Справжнім витвором військового мистецтва був скіфський лук, який при відносно невеликих розмірах (70-80 см) відзначався точністю і далекобійністю. Творцями такої зброї були оріяни-праукраїнці, які ще в трипільську епоху придумали складний, особливої конструкції лук. Він виготовлявся із двох рогів тура, отже, був тугий, пружний, міцний і не боявся води та різкої зміни температури. Дальність стрільби з такого лука залежала лише від фізичної сили воїна. Стріла, випущена з нього, летіла на відстань до 200 метрів! А особливо сильний воїн міг послати стрілу більше ніж на 300 метрів!

Скіфи були влучними стрільцями. Цьому сприяли якісно виготовлені стріли і особливої форми бронзові або стальні наконечники. Стовідсоткове попадання досягалося за рахунок безперервних тренувань, які воїни розпочинали ще у дитинстві і не припиняли ніколи. Дуже часто одне око (ліве) у скіфських лучників було менше, як наслідок його постійного закривання під час прицілювання. Через що Есхіл називав скіфів “однооким військом”.

Вороги боялися скіфських стріл не лише із-за їхньої вбивчої влучності. Причиною страху було також те, що наконечники часто змащували отрутою. До того ж, стріла виготовлялась таким чином, що наконечник легко сидів на деревині. І у разі попадання, при спробі витягнути стрілу з ураженого місця, він залишався у тілі, спричиняючи біль та страждання. За таких обставин навіть легке ушкодження на тривалий час виводило з ладу пораненого воїна. Або й могло стати причиною його смерті, якщо він не зумів вчасно витягнути вістря з рани.

Перед боєм скіфи-арії одягали спеціальні шкіряні сорочки, пошиті із товстої та міцної, але добре вичиненої м’якої бичої шкіри, і такі ж штани та чоботи. Поверх сорочки одягався бронзовий або шкіряний обладунок, вкритий лускатими металевими пластинами. Голову захищав шкіряний, або бронзовий шолом. Подібними обладунками закривали також коней. Довершував захисний арсенал скіфського воїна щит – шедевр військово-конструкторської думки оріян. Він мав овальну форму і прикріплювався на спині кіннотника. На повному скаку цей щит піднімав вершника немов крило над кінською спиною, зменшуючи його вагу. Це прискорювало біг скакуна і дозволяло йому долати значно більші відстані.

Використовували скіфи і психологічну зброю під час своїх атак. Засобом психічного впливу на суперника були їхні бойові кличі (традиція оріян, а пізніше – кіммерійців). А також стріли, наконечники яких мали певної форми висвердлений отвір, який під час лету стріли видавав пронизливий свист. А тепер уявімо картину: назустріч вам з диким грізним криком несеться багатотисячна армія кіннотників. Двигтить земля, з-під копит закутих у бронзу скакунів летять іскри і здіймається курява. У проміннях сонця яскраво виблискує сталь зброї та бронза обладунків безжальних воїнів.

Аж раптом,.. що це? – сонце затьмарюється, а повітря наповнює зловісний свист, який за декілька секунд змішується з войовничими криками скіфів і переростає у страшне ревіння. Це кіннотники на повному скаку випустили кілька тисяч смертоносних стріл, від яких немає порятунку! За першою хмарою летить друга,.. третя. Від дикого крику, грому копит, іржання коней, брязкоту зброї та хижого свистячого ревіння стріл стигне кров у жилах. А кіннотники наближаються! Ще кілька секунд і… За таких обставин зберегти присутність духу і здатність чинити опір було досить не просто.

•••

Частина четверта. Велика Скіфія-Україна і античний світ

Немає жодного сумніву, що Велика Скіфія була помітним явищем у світовій історії. Територіально це була одна із найбільших держав Європи і наймогутніша в економічному відношенні. Вона в значній мірі визначала напрямки світового розвитку тієї епохи. Про те, яке місце Україна займала у тогочасному світі свідчить той факт, що навіть у Стародавній Греції до оріян-праукраїнців (як етносу) і до Скіфії (як держави) ставились з повагою і острахом. Скіфів-оріян шанували як мужніх воїнів, з якими, як писав грецький історик Фукідід, “…не може зрівнятися жоден народ не лише в Європі, але й в Азії, жоден народ сам по собі не в силах встояти проти скіфів…”. Тому греки часто набирали скіфів, як найманців, до свого війська.

Не менше захоплення у греків викликала також незіпсованість вдачі скіфів, їхня щирість і чистота у відносинах між собою, моральність. Історик Ефор (405-330 р.р. до н.е.) писав, що скіфи “…перевищують усіх людей у справедливості”. А Страбон (64 рік до н.е. – 24 рік н.е. ) ще відвертіший: “Ми вважаємо скіфів найбільш справедливими людьми, найменше схильними до злого умислу, які також є більш стриманими і незалежними від інших, ніж ми”. Не дивно, що скіфів часто набирали в афінську поліцію, де потрібні були порядні, непідкупні і мужні люди.

“До чужих звичаїв мають скіфи велику відразу…”, писав Геродот. Він розповідає історію про філософа Анахарсіса та скіфського царя Скіла, яких за зраду українським звичаям та прихильність до грецьких було скарано на смерть. Ще “батько історії” повідомив, що скіфи осуджували пиятику: “…скіфи насміхалися з греків за поклоніння Вакхові (Бог вина). Вони кажуть, що не годиться вишуковувати собі такого Бога, що наказує людям шаленіти”.

Життя далекої і загадкової Великої Скіфії постійно викликало зацікавлення та інтерес греків і навіть римлян. Більше того, серед їхньої еліти, особливо інтелігенції, існувала справжня “скіфоманія”. Були періоди, коли у Греції та Римі існувала мода на все скіфське. Елліни та римляни наслідували скіфські манери, звичаї, носили їхній одяг, споживали скіфські страви.

Між Україною та античною Грецією були досить тісні стосунки, і не лише торгово-економічні. Йшло зближення двох цивілізацій. Греки масово переїздили жити до Великої Скіфії, причому, не лише у Причорномор’я. Грецькі поселення, цілком зукраїнізовані, можна було зустріти також у багатьох городищах Центральної Скіфії. У свою чергу, оріяни їздили вчитися і працювати до Греції, де досягали значних висот у науці, військовій справі і ремеслах.

До числа найвідоміших грецьких філософів належить оріянин-скіф Анахарсіс, котрий вважається одним із семи найзнаменитіших мудреців давнини. Він був особистим товаришем афінського філософа і реформатора Солона. Написав багато філософських і наукових творів, у яких духовні цінності ставив вище матеріальних. Філософія Анахарсіса була відображенням світлої ідеології творення і духовного зросту, носіями якої у свій час були гіперборейці-арії. Жителі Афін, враховуючи заслуги праукраїнського філософа, зробили його почесним громадянином свого міста. Варто відзначити, що Анахарсіс не був винятком – філософів такого рівня в Україні було багато, але, на відміну від нього, вони жили і творили в Скіфії, тому й не попали на сторінки античної історії.

Не менш відомий оріянин Токсаріс був знаний у Греції, як неперевершений лікар. Він врятував і вилікував багато людей. За це афіняни оголосили його нащадком Асклепія – бога лікування, а після смерті визнали національним героєм.

Зороастр на фресці Рафаеля Санті “Афінська школа”

Прославився також оріянин Абаріс, який був волхвом і шокував греків своїми неймовірними здібностями. Він теж лікував людей, очищав міста від інфекційних епідемій, відводив дощові хмари, чи навпаки, якщо було потрібно, – викликав зливи, міг заспокоювати морські бурі, передбачати затемнення сонця чи землетруси. Крім того, Абаріс був філософом і міг пророкувати майбутнє. Таких волхвів, славних нащадків гіперборейців-аріїв, в Україні було тисячі. Цих духовних провідників нації, які могли робити те, що для греків видавалося неймовірними дивами, можна було зустріти у кожному місті чи селі Великої Скіфії.

Відомим грецьким філософом був оріянин Біон Борисфеніт. Він народився в Ольвії, але переїхав жити до Греції, де прославився як чудовий оратор, неперевершений софіст, знавець різноманітних філософських шкіл та напрямків. А його земляк (теж уродженець Ольвії) Посідоній Ольвіополіт був відомим софістом та істориком. Написав кілька історичних праць, зокрема “Історію Таврики”.

Не менш відомими праукраїнцями античної доби були поет Діонісій, філософи Смикр Боспоріянин, Дифіл, Стратонік. Видатний грецький оратор та політичний діяч Демосфен по материнській лінії був скіфського походження. І взагалі: “…я не знаю у Греції жодного видатного філософа, який не був би скіфом”, – сказав колись Геродот. Коментарі зайві!

Візантійський імператор Юстиніан (482-565 р.р.) також походив із давнього скіфського роду. Скіфом був цар Великої Персії Кір (Куруш). Так само, як і інший перський володар – Дарій І Гістасп (той самий, який зробив невдалу спробу підкорити Скіфію). На його гробниці написано: “Дарій – …перс, син перса, арій з арійського роду”. Батьківщиною аріїв, як відомо, була Україна. Отож, родове коріння цього великого правителя і завойовника походить з українських земель.

А як не згадати Спітаму Зороастра (Заратустру), який став засновником першої світової релігії зороастризму. Як виявляється, цей геніальний пророк, філософ, маг і проповідник також арійсько-українського походження! Ми не знаємо точної дати його народження: послідовники зороастризму стверджують, що він жив у 6 столітті до нашої ери, античні ж автори називають 12 тисячоліття до нашої ери. Найбільш часто можна почути твердження, що Заратустра жив у період десь між 15-12 століттям до нашої ери.

Але не це для нас є важливим. Головне те, що він за походженням був арійцем. І його родовід колись давно, у сивій глибині віків, був започаткований на українських землях. Цей Великий Скіф був творцем світлого й сонячного філософського вчення, яке пізніше ляже в основу багатьох наступних світових релігій! У тому числі – й буддизму та християнства!

Своє світобачення Спітама Заратустра виклав у вигляді повчань та закодованих послань. У проповідях він закликáв усіх відмовитись від жорстокості та насильства – адже ці ниці риси ведуть людське суспільство у прірву. Натомість, світлі думки породжують добрі слова, а від добрих слів беруть початок благородні справи та вчинки. Отож, лише духовна досконалість і доброта врятує людство від деградації та загибелі.

Пізніше вчення Заратустри буде записане його послідовниками у священній книзі “Авесті” (Авеста – світла звістка). А ще за якийсь час цілі розділи з неї будуть переписані у Біблію і стануть, у значній мірі, основою християнства.

“Одін-мандрівник”. Картина Ґеорґа фон Розена, 1886 рік

Згадаймо також ще одного нашого славетного земляка – легендарного Одіна. Він був українським воїном-характерником і волхвом. Народився в Україні-Скіфії у І столітті нашої ери. Одні вчені вважають, що Одін походив з Середнього Подніпров’я, інші впевнені, що він родом з міста Ольвія (Миколаївська область). У 2 столітті н.е. Одін на чолі великого загону скіфів, разом із своєю общиною, відправився до дикої на той час Скандинавії. Маючи військову та цивілізаційну перевагу, переселенці легко підкорили місцевих жителів. Цьому сприяла також виняткова військова майстерність скіфів.

Ісландський історик Сноррі Стурлусон (1179-1241 р.р.) у своїй праці “Сага про Інглінгів” ось як пояснив успіхи скіфів: …Одін міг зробити так, що під час бою його недруги ставали сліпими, або ж глухими, чи переповнювалися жахом, а їхня зброя ранила не більше трісочки. Його воїни кидалися в битву без кольчуги, лютували, мов скажені пси чи вовки – кусали щити і були сильними, як ведмеді чи бики. Вони вбивали людей, і ні вогонь, ні залізо не шкодило їм. Такі воїни звалися берсерками”.

Підкоривши Скандинавію, Одін став вождем. Прославився не лише військовими вміннями, але й мудрою політикою. За що після своєї смерті, яка сталася у 150 році н.е., був занесений до Пантеону скандинавських Богів. Вважається Богом війни, перемоги, добра,  мудрості, поезії, світла та розуму.

Після смерті Одіна верховним жерцем і королем став його син Інгве, за іменем якого династія наступних правителів стала зватися Інглінгами. За якийсь час Інглінги стануть володарями практично усієї Північної Європи, тісно переплівшись родинними зв’язками з правлячими династіями Норвегії, Швеції, Данії і навіть Англії. Бойові штандарти Одіна, а пізніше Інглінгів, були золотого і голубого кольорів. Тепер згадаймо українські символи. Отож, ідентичність кольорів на державних прапорах України та Швеції свідчить про нашу давню спорідненість.

Римський поет Овідій із здивуванням колись писав, що скіфи ставилися до греків та римлян з погордою, вважаючи їх дикунами. А свою націю, культуру, мову, традиції, звичаї ставили вище за усі інші, вважаючи їх найкращими у світі! Натомість, нинішні українці зовсім інші: сумно бачити, як нині ледве не половина з них здеградувала до рівня зомбованих “патріотав єдінава русскава атєчєства”, або просто космополітів. В гордих, впевнених у собі праукраїнців-скіфів нам потрібно вчитися патріотизму! Це вам не якась паршива “п’ята колона”, замаскована під усім відомі політичні партії, які фінансуються московськими спецслужбами і ведуть підривну роботу проти України.

Хочемо ще раз наголосити, що грецька “скіфоманія” стосувалася не іранських кочовиків, а корінних жителів Великої Скіфії, тобто – оріян-праукраїнців, чий спосіб життя, побут, традиції та менталітет визначали історичне обличчя цієї держави. Саме це українське обличчя й викликало таке захоплення у греків та римлян.

А якщо якісь прийшлі кочовики у різні часи й забігали на наші терени, то їх було надто мало, щоб говорити про вплив кочових народів на нашу історію. Припускаємо, що пришельці могли додати краплю свіжої крові у процес формування генофонду української нації, чи навіть внести деякий колорит у культуру оріянських племен. Однак цей вплив був незначний. Велетенська оріянсько-українська маса поступово поглинула кочовиків, асимілювавши і розчинивши їх у собі.

А арійсько-українське обличчя Великої Скіфії залишилося. Ми його бачимо всюди: чи то під час розкопок укріплених городищ Центральної Скіфії, чи в археологічних пам’ятках Причорномор’я та Криму, чи під час досліджень скіфських курганів, розкиданих по усій території України.

Образ праукраїнської Матері Роду чи Берегині зустрічаємо у кам’яній прикрасі з Гайманової Могили (Запоріжжя). Зображення Сокола-Рода – Першоптаха праукраїнців знаходимо на речах з Литої Могили (Кіровоградська область). Образ Первовічної Дівчини, героїні українських язичницьких пісень, присутній на речах з кургану Велика Цимбалка (Запоріжжя). І навіть своїм зовнішнім виглядом скіфи, зображені на знахідках із “скіфського некрополя”, відкритого поблизу села Балки Запорізької області, дивним чином нагадують наших українських селян. Так само, як і конопаси, що їх ми можемо бачити на речах з Нікопольського скарбу.

Коло Свароже, тобто, зоряний календар наших пращурів, традиційні предмети побуту українців, елементи одягу, зображення наших богів, волхвів, стилізована Сварга – усе це присутнє у пам’ятках археологічної культури тієї епохи, знайдених у різних кінцях Великої Скіфії-України.

Не даремно відомий московський історик 19 століття З.А.Рагозіна ще у 1903 році у своїй праці “Історія Мідії, другого Вавілонського царства і виникнення Перської держави” назвала скіфів предками українців: Із зовнішністю та одягом цих предків малоросів ми знайомі головним чином із надзвичайно красивих і художньо оформлених речей, знайдених у царській могилі поблизу Керчі (древньої Пантикапеї)…”.

Велика прамова українського народу, на якій спілкувалися трипільці-арії, теж не зникла. Вона продовжувала існувати, розвиватися і збагачуватися в скіфську епоху. Бог, Святий Бозя, Віра, совість, кохати, жадати, чіпати, гукати, вештатись, балакати, Воля, коса – ці та тисячі інших слів через століття прийшли до нас з епохи Великої Скіфії.

Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності. Розділ 7. Велика Скіфія – могутня українська держава (продовження) Reviewed by on . Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попе Ця стаття є продовженням серії публікацій із книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”. Попе Rating: 0
tsf357-80-longwildcatsouvenirs.com
scroll to top
UA-104440912-1