ВІД РЕДАКЦІЇ (Віталій Кубацький): Зустрічаючи дату 22 січня, я з приємністю думаю що День Соборності протягом останніх 20 років впевнено відновлює свою історичну та суспільну вагу.
Уже якось невпевнено та жалюгідно виглядають усі потуги «п’ятої колони» нівелювати це свято, як і їх мантра про «історичне возз’єднання» українських земель в 1939 р., за що українських народ нібито має бути вдячний як радянській владі, комуністам так і великому вождю Йосипу Сталіну.
Час розставив все на свої місця, і при всій «багатовекторності» оцінок історичних подій цих часів на сьогодні незаперечним є факт, що об’єднання України після сотень років колоніальної окупації з боку держав-сусідів відбулось саме 22 січня, 1919 року, в місті Києві, на основі демократичного волевиявлення представників усіх регіонів України – від Донбасу до Галичини, від Києва до Севастополя. Об’єднана Українська Народна Республіка стала не лише історичним фактом, але й була визнана міжнародною спільнотою.
А що було далі відомо – військова агресія радянської та білої Росії, Польщі, кровопролитна війна, окупація та.. чергове пошматування України, коли московський уряд щедро «відступив» західно-українські землі полякам в знак подяки за Ризьке перемир’я, прихопивши собі решту України. Таким насправді виявилось «возз’єднання по радянськи», густо полите кров’ю сотень тисяч жертв більшовицького терору.
Для читачів, які хочуть розібратись у причинах та суті тих подій Український Ванкувер пропонує історичну розвідку нашого постійного автора пана Олександра Ковалевського.
Також у статті використані світлини із брошури “Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки: світлини, карти, документи”. (2008 р., упорядники: Ярослав Файзулін, Віталій Скальський).
Олександр Ковалевський (Ванкувер)
22 січня 1919 року назавжди залишиться важливою віхою у вітчизняній історії. У цей день було оголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) у єдиній державі. Споконвічні українські землі, які у силу різних історичних обставин були розділені і уже багато років перебували у складі ворожих нам імперій, знову стали єдиними.
Для того, щоб краще зрозуміти суть тих далеких подій, потрібно зробити короткий екскурс в історію.
У лютому 1917 року після військового перевороту царська династія Романових була усунута від управління країною. Влада у Московії (Росії) перейшла до Тимчасового уряду на чолі з князем Львовим.
Лютневі події знайшли негайний відгук в Україні, де уже 4 березня 1917 року була створена Центральна Рада, як представницький орган українського народу. До неї увійшли усі політичні партії, громадські та релігійні організації України. Центральна Рада стала, фактично, українським Парламентом. Очолив Раду відомий історик професор Михайло Грушевський. Дещо пізніше було створено уряд, Генеральний Секретаріат, на чолі з Володимиром Винниченком. Військове відомство очолив Симон Петлюра.
Мітинг на вулицях Києва з нагоди проголошення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 р.
Після Лютневого перевороту 1917 року розпочався процес розпаду Московії (Росії). Дуже швидко він набув незворотного характеру – найбільша колоніальна імперія повільно помирала. Колишні колонії, виявивши бажання відроджувати свої національні держави, відходили одна за другою. Незалежними стали Білорусія, Грузія, Вірменія, Польща, Фінляндія, країни Прибалтики та Середньої Азії. Не стала винятком й Україна.
22 січня 1918 року Центральна Рада, виявляючи волю абсолютної більшості населення, прийняла свій IV Універсал (закон), у якому Україна була проголошена незалежною державою.
IV Універсал
Але, як виявилося, це ще не був кінець московського імперіалізму. Неочікувано для усіх рятівниками імперії стала банда міжнародних терористів на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним), які називали себе більшовиками.
Усунувши шляхом військового перевороту Тимчасовий уряд, Ленін і очолювана ним партія більшовиків захопили владу у Московії (Росії). Заколотники-ленінці, заливши країну кров’ю, спочатку знищили внутрішню опозицію. А далі, шляхом інтервенції і небаченого досі терору та насильства, почали повертати втрачені колонії.
Розпочалась кривава епопея загарбницьких воєн проти усіх народів, які перед цим проголосили незалежність. Силою зброї були знову окуповані і повернуті до складу Московської імперії майже усі її колишні колонії. Винятком стали лише Польща, Фінляндія та країни Прибалтики (Латвія, Литва, Естонія), які за допомогою Антанти зуміли відстояти свою незалежність.
Відродження імперії далось більшовикам не легко. Їм довелось пролити моря крові та навалити гори трупів. Кількість убитих перевищила втрати усіх країн світу разом узятих за роки Першої світової війни! Московія лежала у руїнах, знищена, пограбована, зґвалтована, але… в колишніх кордонах!
Найважчим завданням для більшовиків стало завоювання України, повернути яку потрібно було за будь-яку ціну, оскільки це був найбільш потужний економічний та сільськогосподарський регіон Московської імперії.
За наказом Володимира Леніна в кінці 1917 року в Україну були кинуті кращі частини Червоної армії. Російським окупантам протистояли війська Української Народної Республіки (УНР) на чолі з Симоном Петлюрою.
Боротьба була жорстокою, безкомпромісною і проходила з перемінним успіхом. Київ кілька разів переходив з рук у руки. На початку 1919 року московські війська уже вкотре наближалися до столиці України.
Українська маніфестація в Києві. Літо 1917 р.
Тим часом… Не менш драматичні події розгорнулися і на заході України, у Галичині, яка на той час перебувала у складі Австро-Угорської імперії.
Тривала Перша світова війна. Уже на осінь 1918 року стало зрозуміло, що Австро-Угорщина, як союзник Німеччини, війну програє. Тому поневолені нею народи (чехи, мадяри, поляки, українці), скориставшись поразкою метрополії, виявили бажання будувати свої власні національні держави.
Галичину країни-переможці вирішили віддати Польщі, яка щойно проголосила незалежність від Московії і під керівництвом Йозефа Пілсудського розпочала будівництво незалежної держави. Дізнавшись про це, радикально налаштовані галичани вирішили випередити поляків і не допустити передачі українських земель Польщі.
В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року група українських офіцерів, а також українські солдати, які служили в австрійській армії, підняли повстання у Львові і захопили місто. Очолив радикалів капітан Українських Січових Стрільців Дмитро Вітовський. На ранок 1 листопада 1918 року Львів опинився в руках повстанців.
У наступні дні до рук українців перейшли Станіслав, Сокаль, Тернопіль, Коломия та інші міста. 8 листопада 1918 року було сформовано уряд – Генеральний Секретаріат, на чолі якого став Кость Левицький.
10 листопада 1918 року було проголошено створення у Галичині Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Таким чином, в результаті листопадової революції в Галичині вперше за останні століття було відновлено українську державність!
Перехід Галичини до рук українців з самого початку викликав різко негативну реакцію Польщі. Спочатку це був внутрішній конфлікт між поляками та українцями Галичини. Доки у перебіг подій не втрутилася Польща. Як наслідок, на початку 1919 року конфлікт переріс у відкриту агресію Польщі проти ЗУНР. Розпочалась польсько-українська війна.
Перший курінь шостої бригади Української Галицької Армії. 17 листопада 1919 р.
З самого початку було зрозуміло, що Західно-Українська Народна Республіка і Українська Народна Республіка об’єднаються. Причиною було те, що ЗУНР і УНР були двома державами одного народу і мали спільну мету – побудову незалежної України. До такого об’єднання прагнули як західні, так і східні українці.
Крім того, необхідність об’єднання диктувалася також зовнішньополітичним чинником. А саме – обидві держави перебували у дуже скрутному становищі, спричиненому зовнішньою агресією. УНР вела важку війну з московитами, а ЗУНР з поляками. Тож цілком логічно, що їм потрібно було об’єднати свої зусилля задля того, щоб вистояти у боротьбі з нападниками.
Міжурядові перемовини про об’єднання почали вестися з перших днів існування ЗУНР. 1 грудня 1918 року у місті Фастові був підписаний “Передвступний договір”, у якому було заявлено про намір в найкоротший термін створити єдину державу.
Об’єднання Галичини і Наддніпрянської України відбулось 22 січня 1919 року. У цей день до Києва прибули представники від Західно-Української Народної Республіки. Очолювали делегацію Бачинський, Цегельський та Витвицький.
День видався морозним, сонячним та гарним. Місто було святково прикрашене транспарантами, національними синьо-жовтими прапорами та стрічками, державними гербами УНР та ЗУНР, а також історичною символікою усіх українських земель. Балкони будинків були декоровані килимами, яскравими полотнами та вишитими рушниками, повсюдно виднілися погруддя і портрети Т.Г.Шевченка.
О 9 годині ранку в усіх церквах розпочалася Служба Божа. Софійський майдан й прилеглі вулиці дощенту були заповнені киянами та делегаціями зі всієї України. Тут можна було побачити представників від громадських організацій, державних службовців, учителів, лікарів, підприємців, учнів шкіл та студентів, закордонних дипломатів. Стояли також українські війська – піхотні частини, кулеметні команди та артилерія.
Молебень на Софійській площі в Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. Цивільні познімали головні убори. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 року
О 12 годині дня вдарили дзвони київських церков. До їхнього святкового передзвону приєднався грім гармат, що здійснили урочистий салют. Загуло, завирувало людське море, яке радісними криками виплескувало свої емоції та вітало присутніх тут керівників держави.
Коли овації стихли військовий оркестр зіграв Національний Гімн України. Після чого голова Галицької делегації Лев Бачинський привітав усіх присутніх із святом Соборності. Далі Лонгин Цегельський зачитав заяву керівництва ЗУНР, у якій від імені усіх жителів Галичини було висловлено бажання об’єднатися в єдину Українську соборну державу. Майдан вибухнув бурхливими оплесками та вигуками “Слава”!
Далі промовляв Володимир Винниченко. Після чого представник УНР професор Київського Університету Федір Швець зачитав Універсал про об’єднання Наддніпрянської України та Галичини в одній державі – Українській Народній Республіці.
“…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна республіка”. І знову Софійський майдан та довколишні вулиці завирували довготривалими оплесками та схвальними вигуками.
Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.
Після проголошення Злуки на Софійському майдані відбувся святковий молебень, який разом із духовенством відслужив архієпископ Агапіт. А завершилися урочистості військовим парадом, який приймав полковник Євген Коновалець.
Тож, 22 січня 1919 року стало днем народження новітньої Соборної (єдиної) України. Об’єднана держава стала називатись УНР. Галичина отримала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Західна Область УНР дістала повну автономію, але визнавала над собою зверхність влади Києва.
Карта Української республіки, представлена українською делегацією на Паризькій мирній коференції 1919 року
“Акт Злуки” мав велике історичне значення, хоча в реальності залишився швидше декларацією намірів. Втілити в життя проголошену на Софійському майдані ідею Соборності тоді так і не вдалося. На заваді державним прагненням українців стали Московія та Польща. У липні 1919 року Західно-Українська Народна Республіка буде окупована Польщею і загине.
Наддніпрянська Україна вестиме визвольну війну з Московією ще кілька років потóму. Московитам потрібно буде три війни, щоб завоювати Україну. Тільки восени 1920 року українська армія Симона Петлюри буде витіснена на територію Польщі.
Але з розгромом Петлюри завоювання України ще не було завершене. Країна палала у полум’ї селянських повстань, усюди діяли бунтівні отамани, які здійснювали відчайдушні рейди тилами “червоних” окупантів.
В жовтні-листопаді 1921 року відбувся знаменитий другий “Зимовий похід” частин української армії по Правобережжю, який по героїзму не має аналогів в історії. Тоді слабко озброєні та погано одягнені українські добровольці на шматки розірвали кращі частини Червоної армії, у тому числі й кавалерійську дивізію оспіваного радянськими істориками Григорія Котовського.
Ще до жовтня 1922 року над Дніпром, в околицях Холодного Яру на Чигиринщині, існувала селянська республіка, яка виступала під українськими національними прапорами і вперто не визнавала влади більшовиків.
І лише у 1925 році російським загарбникам вдалося нарешті ліквідувати останнє вогнище збройного опору в Україні.
Українська Народна Республіка загинула. Але велика ідея Єдності та Соборності українських земель залишилася. 22 січня 1919 року український народ перед усім світом заявив, що Соборна Україна є, прагне свободи і бореться за свою державність.
Comentários