Передруковуємо статтю із блоґу Мірка Петріва http://yaroslawsrevenge.authorsxpress.com . Невтішне положення сучасної України вимагає радикального передумання самої суті української держави. Перед нами питання – Украина в сучасних кордонах чи справжня Україна для українского народу (нації). Це є протистояння націоналізму патріотизмові – вибір або любові власному народові або підданості існуючій державі.
•••
Мірко Петрів (Ванкувер)
Минуло понад два десятиліття від дня проголошення незалежності України. Протягом тих двох десятиліть Україна загрузла в політичному болоті без наявної перспективи виходу. Думаю що не треба читачеві пояснювати що одинокий сенс для існування незалежної держави із назвою “Україна” це щоби українська нація – український народ мав країну яка дала б йому захист і найширшу свободу для росту й процвітання її культури. Вживаю тут слово культура в найширшому душевному сенсі, в сенсі який включає як і мистецькі так і економічні надбання усіх поодиноких членів народу.
Як було уже описано у вищезгадані статті “Віз поперед коня”, демократичний устрій та навіть мирне співжиття громадян є неможливим коли ці громадяни належать до різних націй та розмовляють різними мовами. Ця заувага анґлійського філософа 19-го століття стосується ще більше де ці різні нації мають історію закривавлену процесами спроб насильного “перетравлювання” одної на другу.
Для анґломовного світу доказ і вислід цього ґеноциду в Україні був чітко висвітлений тут. Віра у поступовий і лагідний процес об’єднання й перетворення нинішнього населення України у якийсь відроджений чи пак воскреслий суто-український народ показалася марною. У цій статті я пропоную для ширшої уваги нарис рішень і кроків які будуть необхідними для самого виживання українського народу як і для створення “української України”. Пропоную нариси двох рішень – двох законів, для прийняття в такім порядку як подано (додаткові пояснення даю курсивом у дужках):
А) Новий Закон про Громадянство
Закон стає дійсним через рівно три роки після його прийняття. Посвідчення громадянства надається жителям України які прожили на терені України не менше (умовно 4 років), досягли віку зрілості (умовно 17 років), заявили бажання стати громадянином України та успішно здали писемний та усний іспит української мови. (Такий іспит мусить бути на такому рівні щоби не було можливо його здати суржиком, але в один час він повинен дозволити й визнати діалектичні відмінності в мові). Жителям України які не досягли цих умов на громадянство надається “посвідчення жителя України”.
І жителям як і громадянам надається повний захист законів України як і всі обов’язки передбачені законами із лише двома винятками. Лише громадянам України надається право голосу на виборах, право бути вибраним на виборах, та право займати будь-яку державну посаду чи отримувати державну платню. Лише громадянам дається право на власність землі в Україні. Додатково твориться рубрика громадянина України – Кримсько-Татарської національності (з іспитом татарської мови на місце української), із правом на власність землі (лише) в Криму. (це з огляду на факт що ніде не існує незалежної держави для Кримсько-Татарської національности, і Україна бере відповідальність за збереження цієї мови й культури на теренах Криму).
Щодо власності землі, то власник має право орендувати свою землю будь кому на обмежений строк, але перепродаж дозволено лише іншому громадянинові або українській державі. Отже власником української землі може бути лише або громадянин або держава. (Розуміючи що будуть спроби фальсифікації іспитів мови, закон передбачатиме право виклику). Будь-який громадянин матиме право на виклик іншому громадянину за фактами достовірності його подання на громадянство (проживання, вік та іспит мови). Коли такий виклик буде успішним, власність землі переходить до тої особи яка успішно подала виклик. (Тут мусять бути певні забезпечення проти зловживання таким правом)
Б) Закон про Референдум мовно-державної приналежності Або-Або
(пропозиція такого закону стоїть на форумі Майдану уже 7 років, і поволі поодинокі письменники та інші інтелектуали починають доходити до подібних ідей).
1. Референдум можна проводити лише в області яка на час референдуму має спільний кордон із державою в котрій бажана мова має статус державної.
2. Референдум проводиться лише після такої просьби обласною радою, або після проголошення не-української мови урядовою на обласнім рівні. Для справ цього закону про референдум ця мова зватиметься “бажаною мовою”.
3. Референдум проводиться лише по одній області річно.
4. Референдум це внутрішня справа України. В області де пропонується референдум не можуть бути розташовані і не можуть втручатися чужі війська, чужі поліційні загони, чужі цивільні міліції, ні чужі державні структури, власності чи представництва. (отже в Криму , поки там московський ЧФ, референдуму не може бути)
5. В час референдуму забороняється втручання чужих державних структур і включення будь яких грошових фондів із поза меж України, чи від чужих держав. В разі такого втручання референдум визнається недійсним і не підлягає повторенню через 5 років.
6. Референдум проводиться рівно 6 місяців після його проголошення.
7. Референдум відбудеться в час окремий від будь яких інших виборів, чи то на державному чи обласному чи місцевому рівні.
8. В референдумі буде поставлене лише одне чітке питання, лише українською та “бажаною” мовами. Українською мовою воно звучатиме так: (1) З огляду на свої мовні потреби і бажання, я вибираю щоби область мого проживання, ХХХХХ, була в Україні, де державна мова, мова громадського спілкування і мова захищена державою (національна мова) є українська. (2) З огляду на свої мовні потреби і бажання, я вибираю щоби область мого проживання, ХХХХХ, була включена в склад УУУУУ де державна мова є уууууу.
9. Для визнання результату референдуму в користь чужої держави як дійсним потрібно 60%+1 голосів. (розуміючи що такі зміни не можна робити з волі більшості одного двох голосів) Якщо голосів в користь чужої мови і держави буде більше 50% але нижче 60%, референдум підлягає одноразовому повторенню через рівно 5 років.
10. Результат референдуму, якщо в користь чужої держави, буде узгоджений із цією державою і стане чинним і узаконеним рівно 6 місяців після дня проведення цього Референдуму.
11. Якщо результат референдуму буде в користь чужої держави, українська держава сприятиме переселенню в сусідню область України (і лише в сусідню), тих жителів які подадуть на це заяву за три місяці від дня референдуму. Держава з’обовязується сприяти такому переселенню до дня 6 місяців після Референдуму.
12. Якщо результат референдуму буде в користь України, усі закони прийняті обласною радою про урядове/офіційне/реґіональне становище чужої мови втрачають чинність від дня референдуму, і повний склад обласної ради достроково підлягає відставці, з перевиборами через рівно 3 місяці.
13. Закон Або-Або перестає діяти через (умовно 10) років після його прийняття Верховною Радою України.
Зрозуміло що це є важкий і навіть болючий крок. А що найважніше це щоби звіяти будь які фантазії про московськомовну Украину. Мусить стати чітко зрозумілим що існуватиме україномовна Україна (із винятком для Кримсько-Татарського народу на своїх землях), і московськомовна еРеФія / Московщина.
Фантазія про якусь московськомовну “Украину” має уважатися таким самим абсурдом як ідея німецькомовної Франції, чи пак іспанськомовної Польщі.
Comentários