ВІД РЕДАКЦІЇ: Український Ванкувер” отримав листа від дочки українського дисидента-полiтв’язня – Махинi Володимира Петровича. Світлана Поліщук (Махиня) намагається відшукати книжку віршів свого тата, видану у Ванкувері десь в роках 1995-1997. Нижче ми наводим уривок із ії листа, один із віршів Володимира Махині та трошки про самого поета та його дочку Світлану.
• • •
Світлана Поліщук(Махиня)
Доброго дня!
Я донька українського дисидента-полiтвязня – Махинi Володимира Петровича.
З Ванкувером пов’язана досить незвична iсторія, яка стала для мене несподiванкою. Не маю достатньо подробиць, але, прошу, вислухайте мене, бо адреса редакцiї вашого видання – це єдина ниточка, що пов’язує мене з далеким мiстом.
Невелика збiрка вiршiв мого папи була видана в Канадi за сприянням української дiаспори. В 1995-97рр. папа передав рукопис своєму товаришу Вариводі Валерію Григоровичу, а той – людинi, що виїздила до Канади: Мусієнкові В’ячеславу. Через деякий час на адресу Вариводи прийшов лист з видавництва, що книгу надруковано, про що мають намiр повiдомити автора. За рядом обставин ця iнформацiя до папи так і не дiйшла, хоча то було справою і мрiєю його життя.
Допоможіть, будь ласка, куди мені звернутися, аби найти видавництво, де було видано папину книгу. (Збiрка вiршiв. Махиня Володимир Петрович, 07.10.1931 р.н.) Це все, що менi вiдомо, окрiм того, що видавництво знаходиться в м.Ванкувер.
Пiсля смертi папи залишились його спогади, вiн багато писав. Я була його єдиним слухачем і шанувальником , зберегла архiв в належному станi. Є чудова робота про святкування дня народження Т.Г.Шевченка в далекому таборi в Мордовiї – “В КАМЕРІ ІЗ КАРДИНАЛОМ” (в таборах доля звела його з Йосипом Слiпим). Ще в татовому архіві знайшла книгу “ЧОМУ АДАМУ ХОЧЕТЬСЯ БУТИ ПЕРШИМ? АБО РОЗДУМИ НАД ТИМ, КУДИ ЗАВЕДЕ НАС ПАТРІАРХАТ” (160 друкованих сторінок) , а також її презентацію в одному з журналів українського видавництва. Вони зацікавились, але , як завше, не знайшлося коштів на видання. Можливо тих, хто прочитає листа зацікавлять ці матеріали.
Щоб поринути в світ татової духовної спадщини, маю зібратися силами, що тяжко дається по його смерті, бо довгий час він був моєю єдиною відрадою в такому великому світі. Мама трагічно загинула, коли я була семирічною дівчинкою, і тато виховував мене сам.
З повагою, Свiтлана.
• • •
Додаткові подробиці від УВ:
Поліщук (Махиня) Світлана Володимирівна проживає у мальовничому старовинному селі на Черкащині – Лебедин. За місцевою легендою, назва села походить від імені козака Лебедя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення.
У1823 р. в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя у Святомиколаївський жіночий монастир. Тодішіні спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми “Гайдамаки”. Лебедин і досі вважається козацьким селом, мешканці якого мають особливий містичний зв’язок зі своїми славетними предками.
Не дивно, що славетні нащадки козаків вибрали Світлану Поліщук (Махиню) депутатом до місцевої ради за списками від “Нашої України”. Світлана казала, що залишиться в партії навіть як-що буде в ній одна, вона приймала участь в Померанчевій революції і залишається вірною її ідеалам.
Пані Світлана одна виховує двох дітей, дочка Діана – студентка медичного університету, а син Олег- учень восьмого класу.
Далі пропонуєм вірша поета Володимира Махині, написаного в 1991 році, але актуального сьогодні як ніколи.
ДО УКРАЇНИ
Народе мій милий,
Моя Україно!
О, жертво імперських царів і вождів!
Ти – братські могили,
Духовна руїна,
Зневажені сила і слава дідів…
Перлино Європи – о, земле багата! –
Невже не болить твоя щира душа,
Коли не співає твоя біла хата,
Бідніючи й далі:
Тобі – пів гроша від скарбів твоїх же,
Бо ти – не держава.
Не матінка дочок своїх і синів.
Ти наймичка смирна, без волі і права,
Колонія хижих підступних панів.
…Згадай більшовицькії голодомори,
Згадай катування царем козаків.
І правду збагни: що в народній коморі
Воно не народне, все партватажків.
Цих вірних прислужників імпердержави,
Хто шкіру з народу на – благо казни,
Такі у тридцятих чинили розправи,
Ба, навіть у печах товкли казани,
Щоб дітки голодною смертю пропали,
Щоб націю нашу згноїти на тлінь,
Щоб думку про волю навіки приспали
Ідеї комуни у всіх поколінь…
А нині – чи бути і нам хазяями
У власній садибі на рідній землі.
Чи вилізти геть з тої рабської ями,
Чи світло засяє, чи жити в імлі?
Тож нині – твій вибір, народе мій добрий!
Яким буде вибір – таким будеш ти.
Коли при Росії рабом тобі добре,
То прагни, як завше, ярмо зберегти.
Подумай. Ти гідний і кращої долі,
Де б поміж панами і сам паном був.
Не бійся своєї народної волі,
Що кров’ю великою в битвах здобув.
Багатомільйонний, могутній народе
(Он фінів же менше, а страху нема)
Потомок ти є волелюбного роду!
Тож волі не бійся, побійся ярма!
…Ми – жовто-блакитні?
Бо жовта пшениця
Під небом блакитним дарує життя,
Бо вся Україна – бездонна скарбниця,
Всілякого блага – на все майбуття!
Володимир Махиня, 1991р
Kommentare