Сьогодні в гостях в УВ відомий український поет Віталій Іващенко. До вашої уваги коротка біографічна довідка та підбірка віршів.
Віталій Іващенко
Iващенко Вiталiй Вадимович народився 12 грудня 1937 року у м. Смiлi Черкаської областi. У 1960 році закінчив з відзнакою Київський політехнічний інститут, аспірантуру, кандидат технічних наук, доцент кафедри Механiки пластичностi матерiалiв i ресурсозберiгаючих процесiв Механiко-машинобудiвного iнституту Нацiонального технiчного унiверситету України “Київський полiтехнiчний iнститут”. Має бiльше сотні друкованих наукових праць, 25 винаходів i патентів.
У 1959 роцi створив студентський комедiйний Естрадний театр аматорiв “ЕТА”, був автором і постановником усіх вистав. Зараз режиссер-постановник молодший брат доцент КПІ Євген Іващенко. ЕТА – лауреат багатьох театральних фестивалів, чотири рази гастролював за кордоном. У 1987 роцi театр став єдиним студентським театром України, якому було надано статус державного театра-студiї. За плiдну роботу в театрi йому було присвоєне почесне звання Заслуженого працiвника культури України.
Вiталiй Iващенко багато рокiв спiвпрацював iз Нацiональним телебаченням. Ним були створенi оригiнальнi цикли передач “Iнформацiя i науково-технiчний прогрес”, “Наука i життя”, “Телетехнотека”, “Запитуйте – вiдповiдаємо”, “Закон є закон”, а також цикл поетичних передач «П’ять хвилин для душі». Він автор двох документальних телефільмів: «Ніч народження Конституції» і «Гордість України».
Першого вірша написав, коли вперше по-справжньому закохався – у сьомому класі. Але ніколи не думав і не мріяв стати поетом. Писав, дарував, читав друзям і на радіо. В інституті почули і надрукували у 1992 році першу книжечку «Історія любові» (32 сторінки, формат А6, «захалявний»). Тільки сотні, а пізніше тисячі листів на радіо примусили задуматись і почати видавати книжечки. Вони найдешевші в світі, бо всю підготовку до друку він робить сам, поезію дарує, а ціна – вартість паперу і друку.
З 1992 року видав 17 поетичних збiрок: 6 росiйською (написане в російськомовні часи, до 1992 року), 8 українською і 3 двомовні. На Десятому Київському Міжнародному книжковому ярмарку «Книжковий світ-2007» книга вибраних поезій «Ми – українці!» була нагороджена спеціальним дипломом «За вагомий внесок у розвиток української поезії».
На його поезії написано біля сорока пісень різними композиторами. Одна з них “Києве мій!” (композитор і виконавець академік архітектури Олег Слєпцов) була нагороджена дипломом переможця на Міжнародному фестивалі сучасної пісні “Шлягер року – 2005”.
Ознайомитися з поезією Віталія Іващенка, послухати пісні на його слова і радіопередачі з його участю, переглянути відеозаписи його вечорів поезії, вистав театру і безкоштовно скачати усі 14 книжечок можна на сайті viiv.co.ua.
Для першого знайомства кілька поезій автора.
• • •
Тяжкі часи. Війна і зрада. Здається – гірше не було. Пішов війною брат на брата. Будь прокляте таке родство!
Ми захотіли краще жити, Бандитське скинули ярмо. Російські правлячі еліти Злякались. І щоб не було Такого ж з ними, розпочали Війну у нас і проти нас. Сліпі й безмозгі яничари Неначе повернули час.
Хто вирізав Січ і Батурин? Для чого був голодомор? Щоб ані духу, ні культури, Щоб українців не було.
Але чому? Все дуже просто. Імперії без нас нема. Брехня – їх бог – немов короста Зазомбувала росіян.
Гуртуймось, браття! Ми – слов’яни, Переживем і цю біду. Із нами Бог! Весь світ із нами. Ми маєм зупинить орду!
• • •
Ті люди, що сьогодні творять зло, Напевне, впевнені, що їм усе минеться. Та прийде час – так буде, так було – Відповідати геть за все прийдеться.
Нещасний випадок, хвороби, смерть дітей… Здаватись буде, що це випадковість. А то все кара. Знехтувана совість І зло не раз за платою прийде.
• • •
Ми в світ прийшли, щоб взнати, хто ми є В ділах, стосунках, в щирості й любові, У цьому сенс життя і голос крові. Щоденний вибір Долею стає.
• • •
Усі грішать. Хто кається. Хто плаче. Тобі ж гріхи — як набрані очки: Хизуєшся, що, бач, нема розплати! Дарма гріхів боялися батьки!
Та чи не рано Богу докоряти? Платити прийдеться за все і всім. Платитимеш і ти, і рідна мати, А найстрашніше — діточки твої, Безгрішні і безвинні янголята, Страждатимуть, не відаючи, що Твої гріхи їх будуть убивати! Нащадки проклянуть. Так знай за що.
• • •
Нічого не буває просто так. Нічого не буває випадково: Ні зустріч, ні подія, ані слово. До того йшло, або ж це Долі Знак.
• • •
В достатку, у посадах чи у славі До щастя не знайти ключі. Воно в любові, в пізнанні, в насназі, Бо щастя — це комфорт в душі!
• • •
«Як себе ти вважаєш розумним, Не задавайся! Не навроч! Перед тим, як сказати, подумай. А як подумаєш, промовч.»
• • •
Як є конфлікт, то завжди є і винні. Як зуб за зуб, то буде тільки гірше. Напругу зніме і конфлікт припинить Лиш той, хто розумніший і добріший.
• • •
Той все робить, хто вміє робити. Хто не вміє, учити всіх буде. Найсуворіші критики в світі — Це завжди найбездарніші люди!
• • •
Про гроші дбають молоді. Про душу — наче і не треба. Багатство — те, що є в тобі, Але не те, що є у тебе!
• • •
Люблю собак! Ніколи не продам. У їхнім погляді довіра і живинка. Чи хоч одна радітиме нам жінка Так, як собака щиро радий нам?
• • •
В достатку, у посадах чи у славі До щастя не знайти ключі. Воно в любові, в пізнанні, в насназі, Бо щастя — це комфорт в душі!
• • •
Щоб радості не втратити в путі І витерпіти болі і страждання, Молитва є, девіз і заклинання: “Сьогодні — це найкращий день в житті!”
• • •
Не бійся ненавмисних помилок! Без них ніхто не досягнув мети. Всі помилки — це для душі урок, Засвоївши, спокійно далі йди.
• • •
Все мистецтво — це шлях у грядуще. Творять люди його і якісь сили вищі. Бо художник у творі — як в світі Всевишній: І невидимий, і всюдисущий!
• • •
Не знаємо себе ми до пуття, До щастя прагнучи крізь час і втому. Одна з умов щасливого життя — Не заздрити нікому і ні в чому!
• • •
Не хочу жити просто так! Я можу тільки чимось жити: Кохати, мріяти, творити, Щоб слід залишив день прожитий, Життя щоб мало сенс і смак!
• • •
Нехай надія в вас не вмре. Розверзнеться під вами прірва, Внизу летітиме орел, Впадете ви йому на крила.
• • •
Спасибі, Господи, за те, Що я прокинувся сьогодні, Що у душі зберіг святе, За те, що діти не голодні.
Спасибі, Господи, тобі За те, що маю душу й розум, Що ніжні квіти і морози, Наснагу й біль ношу в собі.
За те, що кожен день несе Велику радість: в світі жити, Співати, мріяти, любити.. Спасибі, Господи, за все!
• • •
Знаю я, що Любов — світлий, радісний Храм, Де я мрію, молюся, літаю. Я робитиму все, щоб було добре Вам, А це значить, що я Вас кохаю!
• • •
Завжди були і будуть два світи: Буденний і таємний світ інтиму. У цьому світі я до тебе йтиму, Бо тільки в ньому ти є справжня ти!
• • •
Любов примхлива, а душа закрита. Інтимні мрії, як завжди, голодні. Щодня я думаю, що б ще зробити, Щоб ти мене любила і сьогодні.
• • •
Немає гіршої образи, Немає більшої біди, Коли любов руйнує зрада. Кричать? Кому? Тікать? Куди?
І тільки виплакавши очі, Якщо душа іще жива, Ти розумієш: це не злочин, В коханні зради не бува!
Любов — це птах. Де схоче — сяде. Кому захоче — заспіва. Знявсь, полетів… Яка ж це зрада? Птахів безкрилих не бува!
Тому не плачте, а молитесь, Щоб птах кохання прилітав, Аби душею відігрітись, Забути болі і літа!
• • •
Молитва жінки: «Господи, дай мудрості, Щоб якось розуміти чоловіка. Любові дай, щоби прощати дурості, Терпіння дай, щоб вибрики терпіти. Дай ніжності! Бо як урветься мій терпець, Я в тебе сили попрошу – тоді йому капець!»
• • •
Подарував Господь Адаму Єву. А той питає: «Господи, навіщо Ти жінці дав таку красу небесну, Яка мене, мужчину, вабить вічно?» На це Господь спокійно відповів: «Для того, аби ти її любив.» «А чом же розуму не дав їй, Боже милий?» «А це для того, щоб вона тебе любила.»
• • •
Щоб усмішку побачить Мони Лізи, Не треба рватись в луврові палати! Ви просто попитайте у дружини, Де премія поділась і зарплата.
• • •
Як топче півень курку біля хати! Ось поруч проса сипонули діти. Покинув курку і почав клювати… Не приведи господь так зголодніти!
• • •
Повінь розгулялася! Все пливе навколо. Двоє врятувалися верхи на даху. “Куме, глянь, оно пливе капелюх Миколи. Горе, горе! Утопився бідолашний кум!”
Зупинився капелюх. Описав два кола. Потім — проти течії! Отака халепа! Тут з під капелюха вирина Микола: “Повінь чи не повінь, а орати треба!”
• • •
Доярка з похмілля прийшла до худоби. Ні сил, ні бажання доїти не має. Над нею турботливий голос корови: “Тримайся за вим’я, а я поскакаю.”
• • •
Улещував красивий мамонт мамонтиху: «Ходім в лісок! Соромитись дарма. Бо вимре рід!» Не подолала пиху І не пішла. Де мамонти? Нема!
• • •
За оптимізм я українцям дякую! Вони всміхаються у будь-яку годину. Веселий дух є першою ознакою Здоров’я нації, суспільства і людини!
• • •
Поезія — не прапор і не жест. Вона — ознака глибини культури. Поезія — це унікальний тест На витонченість духу і натури!
• • •
Читаю лист: “Оце варила свиням, А радіо мололо щось собі, І раптом — як штовхнуло: це ти, сину, Почав читати нам вірші свої.
Баняк в печі — а я відкрила рота І навіть ворухнутись не могла. Забула, що чека мене робота. Душа заклякла, наче ожила.
Твій голос, мов би музика із неба, Заворожив і нагадав таке, Без чого й жити на землі не треба, А нам, дурним, здавалося слизьке!
А ти сказав так, як душа хотіла. І звідки в тебе ті слова взялись? Від спогадів душевних мліло тіло І серце тріпотіло, як колись.
Згадались вечорниці біля хати, Пісні дівочі і вечірній став… Пів пенсії готова надіслати За вірші, що по радіо читав!”
Подібну сповідь маю не одну я. Це — премія, щиріша всіх щедрот! Якщо у селах вірші так цінують, Погодьтеся: великий ми народ!
Віталій Іващенко, Київ, 2016-01-17
Comments