Про вояка УПА й успішного українського бізнесовця із Австралії Івана Контека

Олександр Панченко (Полтавщина)

До свого приїзду в Австралію я зовсім нічого не знав про Івана Контека. Однак, прибувши до Мельборну у другій декаді серпня 2012 року, відразу почув це трохи незвичне для вуха українця з Полтавщини прізвище – «Контек». Тоді мені подумалось: людина – виходець із Австралії або з іншої англомовної країни, але чому тоді цей чоловік називається «Іваном», тобто по-нашому, по-українськи. Пізніше виявилось, що кожен австралійський українець знає цю знамениту людину, а у самій Австралії є досить відомими багато різних фірм, у назвах яких є словосполучення  «John Kontek».

Рік по тому, у 2013-ому, з’явилась друком ошатна широкоформатна англомовна книжка  «The Story of John Kontek», яка налічує понад сотню добре ілюстрованих і вдокументованих сторінок, з численними світлинами з життя та діяльності пана І.Контека.

Тоді, понад чотири роки тому, їдучи якось зі своїм приятелем  Іваном Москалюком до Українського будинку для старших «Калина», той розговорився й повідомив, що багато часу працював заробітково, як будівельник та ремонтник у місцевого заможного українця Контека. Я спочатку не надав цьому уваги, але під час похорону св.пам. інж Мирослава Болюха, мого старшого приятеля, пан Іван Контек  сам підійшов до мене і подав мені свою візитівку, а пізніше запросив на каву, куди ми й поїхали разом з паном Москалюком. Ось зайшли до великого кабінету І.Контека. Приміщення було увішане різними нагородами, грамотами, відзнаками та світлинами, а в одному з кутків кабінету було розміщено два прапори  – австралійський та український та мальований маслом високохудожній портрет самого господаря офісу. З часом розговорилися. Пан Контек розповів про себе, про свої плани, довго й прискіпливо питав про деякі тодішні українські реалії, становище в політиці та економіці, а я як зміг відповідав. Мені чомусь видалося, що він тоді був якийсь трохи засмучений. Потім ми разом пішли до невеликої кав’ярні, що була поряд з офісами Контека, й, продовжуючи невимушену розмову, випили там по філіжанці кави. Ще трохи поспілкувались. Пан Іван розрахувався й пообіцяв, що скоро ми зустрінемось у нього вдома, але запланована зустріч не відбулася.

Пізніше я чимало читав про Івана Контека, але кращого допису, ніж як з-під пера талановитого журналіста Богдана Рудницького не знайшов. Так, в одному із вересневих чисел 2004 року знаменитого українського часопису Австралії «Вільна Думка», що його редаґує Марко Шумський, пан Богдан писав: «…Мабуть, під щасливою зорею народився 10 гру­дня 1927 року Іван Контек у національно-свідомій родині в селі Маковисько. І це не могло не позначи­тися пізніше на всій долі його. Як і всі сільські діти, ходив до рідної школи. Зго­дом навчився грати на скрипці і був членом шкіль­ної оркестри, співав у хорі. Як і всім українцям доводилося юнакові бачити несправедливість, знуща­ння окупантів. І рік за роком оте польське нахабст­во сіяло думку у підлітка про те, що треба бороти­ся, аби люди вільні були, аби правда завжди торжествувала, аби ніхто більше не знущався над зне­доленими українцями. І з такими почуттями, окресленими патріотизмом,  який панував і в його родині, і в багатьох інших сім’ях як у селі Маковисько, так і на всій Ярославщині й на всій окупованій Укра­їні, він ріс і мужнів. І ледве йому сповнилося 16, коли разом із двома сестрами вступив до підпільної Ор­ганізації Українських Націоналістів, а уже у невдовзі і в ряди Української Повстанської Армії….».

У своїй розмові з цим журналістом пан Іван Контек згадував, що то були нелегкі часи, доводилося часто віч-на-віч зустрічати­ся з ворогами, чи то виконуючи бойові завдання по обидва боки фронту, чи то працюючи у підпіллі. Дійсно, страшні то були роки, але ми були сильні духом і завжди вірили у перемогу. Це й допомагало нам воювати одночасно проти усіх окупантів, – говорив тоді Іван Контек. Робив він це спокійно, але трохи неохоче, мовляв, чого вихвалятися, чого возвеличувати себе самого. Мабуть, такий він і завжди є, спокійний, розсудливий, не дуже балакучий, такий, що ніколи не робить поспішних кроків та висновків. «…У молоді літа ми всі, – пригадував І.Контек, – ті хто став на захист свого народу, не думали про себе, ми йшли і боролися за правду, за чин, за ідею… Жаль, що багато наших друзів-однодумців полягли у не­рівній боротьбі з окупантами…».

Zliva do prava – prof. M.Pavlyshyn, Iwan Kontek, d-r O.Panchenko, 2012 rik

Виявилось, що пан Іван Контек був старшиною Служби Безпеки УПА та ОУН, в ос­новному виконував доручення провідника ОУН Ярослава Стецька, його бойової подруги й дружини Слави, провідників націоналістичного руху Омеляна Коваля, Володимира Леника та ба­гатьох інших. Зокрема, старшині УПА Контекові доводилося не раз долати кордони Чехії, Західної Німеччи­ни й інших країн, де завжди і у будь-яку мить мож­на було втратити життя.

Дивлячись на світлини із недавньої книги Івана Контека, вкотре впевнююсь, що під щасливою зорею він народив­ся, бо любить свою землю, своїх земляків-українців, став дуже успішним у житті. В юнацькі роки, коли можна було ще сиді­ти за шкільним чи студентським столом, пішов у ряди визволителів. І пройшов з УПА славний шлях, який насьогодні вписано золотими літерами у нашу національну історію. «…Шкода, що тоді не судилося нам перемогти окупантів у збройній боротьбі, але пізніше визвольна ідея пе­ремогла, покорила сотні тисяч наших співвітчиз­ників, що й у підсумку це привело до здобуття Україною неза­лежності…», – радісно говорить пан Іван.

Однак досить цікавим, як на мене, виявився т.зв. еміґраційний відрізок життя Івана Контека. Він, як і тисячі інших українців, не зміг повернутися до рідної оселі, бо окупанти захопили його рідний край. По закінченню Дру­гої світової війни Західну Німеччину покидали і від’їжджали у світ широкий усі ті, хто не хотів повертатися у комуно-большевицьке пекло. Іван Контек спочатку деякий час залиша­вся у Західній Німеччині. До 1951-го року у нього знову були обов’язки старшини Служби Безпеки УПА та ОУН, а ви­конавши їх сповна, Іван Контек вирушив до далекої і незнаної йому тоді Австралії.

«…Не знаю, з якими мріями і думками, – продовжував в інтерв’ю Богдан Рудницький, –  прибув пан І.Контек на цей п’ятий континент Землі, але, ма­буть, він і сам не передбачав, що у краї цьому щаслива зоря супроводжуватиме його, що він зій­де на таку вершину, яку підкорити вдалося лише одиницям з-поміж іммігрантів багатонаціональної Австралії. Розпочав новоприбулий українець свій трудовий стаж звичайним робітником. Контракт відробляв у Новій Південній Валії. Був і кухарем, і водієм таксі й автобуса, і перукарем. Виконував інші роботи. І згодом він переїхав до Мельборну, тут йому допомогло частково і знання німецької, італійської, мадярської, англійської та інших мов, як і відва­га, ризик і упевненість у собі. Спочатку працював аґентом з купівлі-продажу землі, та інших будинків на чужу фірму, а уже згодом, після 9 років праці, у 1963-му відкрив своє невеличке бюро у Саншайні…».

«…А через два роки з великим ризиком, – згадував при одній із розмов Іван Контек, – купив великий будинок, який і назвав Kontek House. І з тих пір він почав долати свої «бізнесові університети». Працював, як кажуть, у поті чола. Працював, вчився, помилявся, долав різні перешкоди… І успіхи приходили посту­пово, додавали упевненості та енергії, а неве­личке бюро розрослося сьогодні на цілий концерн. Були часи, коли у його 24 бюрах працювало майже 160 людей… Літа беруть своє, а тому тепер вирішив пра­цювати спокійніше, повільніше… А тим, хто починає будь-яку свою справу, хочу сказати одне: світ такий, що без наполегливої праці та без ризику нема бізнесу…».

Пан Контек з дружиною пані Наталею, з двома синами та дочкою уже зійшли на свою висоту, з якої найстарший може вже сам спокійно й гордо дивитися на пройдений шлях. Його сини, дочки та онуки, можуть радіти сьогодні, бо батько й дідусь, заґартований у рядах УПА, по­казав їм приклад як треба жити і працювати, як також і багатьом нам, українцям.

До цього всього слід додати, що й у  австралійському житті Іван Контек став популярний як активний член Lions Клубу та як член Асоціації Промисловців-Підприємців. Відтак в 1957-1958 роках був призначений як  Commissioner for Taking Affidavits, а у 1976 як Commissioner of the Supreme Court in Victoria, a пізніше був заприсяжений як Bail Justice at the Magistrates Court in Sunshine. Пан Контек відзначався й далі своєю діяльністю у муніципалітетах Brinbank City Council (кол. Кайльор і Саншайн), чим здобув пошану серед австралійських кіл, про що широко писали часописи «Sunshine Advocate» та «Western Times Business Feature», а «Business Review Weekly» зарахував його до 200 найбагатших осіб, водночас підкреслюючи, що всі ці свої успіхи він завдячує дуже тяжкій праці й своїм винятковим здібностям.

Бачимо, що через свою необмежену енергію та тяжку працю з діда-прадіда українець Іван Контек від звичайного початківця-підприємця насьогодні став власником однієї із найуспішніших великих компаній у австралійському штаті Вікторії, які займаються у т.ч. в галузі земельної нерухомості.

У доволі ґрунтовному виданні «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник», яке побачило світ в Сіднеї у  видавництві «Вільна думка» та Товаристві Збереження Української Спадщини у 2001 році за редакцією Володимира та Марка Шумських, в якому Іванові Контеку та його родині присвячено цілий розділ, – справедливо зазначається, що українська спільнота не тільки в Австралії, а на рідних землях, напевно, буде зацікавлена його славною біографією, ролею та внеском в українське життя, бо він, як щирий українець, де тільки міг, незважаючи на обмежений час, скрізь брав активну участь в українському житті громади та Рідних земель.

Думається, що наступного року, який буде ювілейним для пана Івана Контека, ширше коло українських читачів з рідних земель у новій книзі українською мовою дізнаються про його героїчний та вкрай небезпечний шлях повстанця, тяжку й дуже виснажливу працю бізнесовця, його успіхи в громадському житті та благодійні вчинки для української громади.

Олександр Панченко – доктор права, приват-доцент  Українського Вільного Університету (Мюнхен), – адвокат з міста Лохвиці Полтавської області