Оксана Лупиніс спеціально для “Українського Ванкувера”
Гурт «ТІК»: «Ми щасливі привезти в Канаду свої найкращі пісні і частинку України!»
Перед початком канадського туру «Люби ти Україну!» лідер гурту Віктор Бронюк розказав, як «ТІК» за 10 років існування підкорив український шоу-бізнес, як у ролі волонтерів сьогодні допомагає українським військовим і що привіз канадським шанувальникам.
Гурт ТІК в повному складі. Зліва направо: бек-вокалістка Вікторія Газіна, бас-гітарист Саша Клименко, колишній трубач гурту Ян Нікітчук (зараз трубач гурту Олександр Щур), гітарист Віктор Голяк, клавішник Женя Зиков, другий ряд барабанщик Владислав Хмарський, тромбоніст Сергій Шамрай, в центрі знімку лідер гурту Віктор Бронюк. Фото до альбому ТИХИЙ.
– Як і коли на небосхилі українського шоу-бізнесу засвітилась зірка гурту «ТІК»? Хто автор такої назви?
– Назву «ТІК», що розшифровується як «Тверезі і культурні», я вигадав ще в студентські часи. Ми грали в КВН, а потім їздили на фестивалі Студентських театрів естрадних мініатюр, де наша СТЕМ-команда називалася «ТІК». Офіційна історія музичного гурту «ТІК» розпочалась навесні 2005–го року. Саме тоді декілька випускників Вінницького державного педагогічного університету остаточно зрозуміли, що музика – це дещо більше, ніж просто студентська розвага. На одну з репетицій випадково потрапив продюсер Олег Збаращук. Відверто кажучи, його реакція на творчість була негативною, але зацікавило те, що це було щось нове, не схоже на загальноприйняті музично-стильові шаблони. Наш перший концерт відбувся 2 червня у місті Вінниця, де ми виступали на розігріві гурту «Таліта Кум». Дебют виявився вдалим і саме цей день, 2 червня, вважається Днем народження гурту «ТІК». Далі закипіла робота: перші хіти, кліпи, альбом… Цього року гурту «ТІК» виповнюється 10 років. За цей час випустили чотири альбоми, відзняли більше десятка кліпів, а головне – знайшли свою аудиторію. Ми дуже щасливі, що щороку з гастрольним туром проїжджаємо всі великі міста України – і щоразу ці зустрічі проходять з аншлагами, дуже весело, драйвово і щиро.
– На вашу думку, чим особливі “ТІК”?
– Це наших шанувальників треба запитувати. Чесно кажучи, ми ніколи не задумувалися над своєю особливістю. Ми – такі, які є. І саме в цьому, певно, особливість кожного з нас.
Клавішник гурту Женя Зиков в запалі виступу
– 10 років на сцені – це довгий відрізок часу. Очевидно, що багато чого помінялось, у тому числі особовий склад гурту. Коли сформувався теперішній «ТІК»?
– «ТІК» – це колектив, який постійно гастролює і має дуже багато поїздок та виступів. Не всі витримують цей шалений темп: хтось втомлюється, хтось хоче більше уваги приділяти родині. Це нормальний процес, що в гурті час від часу відбуваються зміни. Головне, що, незважаючи на те, що хтось приходить, а хтось йде, колектив живе і працює. Вже маємо свою 10-річну історію і дуже багато планів, які маємо бажання реалізувати в майбутньому.
– Багато людей знають «ТІК» завдяки пісні «Олені», яка, фактично, є спільною роботою гуртів «ТІК» і «Ляпіс Трубецькой». Якщо говорити відверто, тоді, у 2006 році, люди неоднозначно відреагували на пісню… Як сам гурт «ТІК» ставився до цього творіння чи відчував його?
– Звісно, відчував. Цю пісню я написав, а «Ляпісів» ми просто запросили скласти нам компанію у кліпі. Коли писав «Оленів», була образна картинка, яка уособлювала в собі модель пострадянської епохи. У студентських гуртожитках була така мода, що у кожній другій кімнаті на стінах висіли велюрові килимки з оленями. Деякі з них об’їла міль і з них випадала “шерсть”. Так і народилася фраза “олені небриті і неголені”, а далі написалася і ціла пісня. Після виходу пісні я чув про прототипів сто чи навіть більше цих оленів. Хтось каже: «О, це пісня про мого кума!», хтось, що це пісня про росіян чи політиків. Кожен вбачає щось своє. Але при всьому тому, я дуже люблю незавершеність художнього образу, щоб людина, слухаючи музичний твір, сама могла уявити своїх оленів, подумати над тим, чому вони «небриті і неголені»… Словом, людина думає, тому це цікаво.
– Чи маєте кумирів в українському чи зарубіжному шоу-бізнесі?
– А навіщо гнатися за кимось? Краще бути самим собою! Як написано в Біблії: не створи собі кумира.
– Чи маєте якісь свої внутрішні і зовнішні правила, за якими живе гурт «всередині» і за якими працює, як складова шоу-бізнесу?
– Я взагалі не люблю правил, бо де є правила, треба шукати виключення, завжди виникає потреба у їх порушенні. Основне правило нашого гурту – це взаємоповага, взаєморозуміння і дисципліна. Коли це є, можна все зробити!
– У жовтні 2014 року ви презентували пісню «Від виборів до виборів». Який основний меседж хотілося донести до людей?
– Основний меседж цієї пісні відображено у третьому куплеті: «Давайте цінувати життя красу, відкинувши усі суперечки! Майдани починаються із твого голосу, проданого за гречку…» Хотілося донести до кожного слухача, що країна починаєтеся з тебе. Якщо ми хочемо змін, то треба самим ці зміни робити.
– Чи є у вас досвід участі у концертах-політичних агітаціях на підтримку тих чи інших політичних сил? Що є чи стало б визначальним при прийнятті рішення про участь у таких кампаніях: фінансова сторона питання чи політичні уподобання учасників гурту?
– Крім того, що ми – учасники гурту, ми ще є громадянами своєї країни. Хочемо того чи ні, нас, як громадян, життя втягує у політичні процеси. Ми маємо свої політичні погляди, підтримуємо тих чи інших політичних діячів, хоча, як на мене, всі вони є частиною шоу-бізнесу. Тому що політика – це теж шоу-бізнес, можливо, з іншими гонорарами і трохи іншими цілями й задачами, але в політиці діють ті ж самі шоу-бізнесові правила. Люди формують політичний продукт, рекламують його через засоби масової інформації та різні інтернет-ресурси, доносячи до споживача, який потім це «купує», тобто віддає свій голос. Безумовно, ми когось підтримуємо, в комусь розчаровуємось, комусь починаємо знову вірити – і все з однією метою: хочеться, щоб в державу прийшов мир і жити в Україні стало краще.
– Наскільки нам відомо, крім музичної сцени, гурт «ТІК» має досвід зйомок у фільмі…
– Так, у 2011 році у комедію «Ржевський проти Наполеона» нас запросили заспівати свою пісню наші друзі зі «Студії Квартал 95», які знімали цей фільм. То була епізодична сцена, тому глобально поринути у кінопроцес не довелось. Думаю, наші великі ролі ще попереду (сміється).
– Наприкінці березня – початку квітня 2015 року ви в рамках туру «Люби ти Україну!» гастролювали містами Східної України. Чи можна стверджувати, що там багато шанувальників вашої музики і української музики в цілому?
– На репетиційній базі нашого гурту у Вінниці ми маємо карти світу і України, де відзначено, у яких містах побували з концертами. В Україні найбільше позначок маємо саме на Донбасі, який ми об’їздили вздовж і впоперек, виступаючи, як у великих, так і у маленьких містах. Коли почалося роздмухування цієї надуманої ідеї «русского мира», я весь час згадував концерти в Луганську, які у нас завжди проходили при аншлагах, а більшість людей у залі сиділа у вишиванках. Цю ж тенденцію ми бачили у всіх містах сходу та півдня України під час нинішнього туру «Люби ти Україну!» Всюди переповнені зали з нами співали національний гімн України, майже на кожному концерті були справжні паради вишиванок, а під час наших автограф-сесій та спілкування з глядачами після концертів усі люди щиро дякують і одразу запрошують приїжджати знову. Все це свідчить про одне: українську музику українці східних та південних регіонів люблять і завжди будуть любити.
На будь-якому концерті для наших воїнів та їх родин, а також для волонтерів завжди відчинені двері і вільний вхід. На фото зустріч після концерту з військовими.
– Напевно, у кожному місті концерти були особливі по-своєму. Чим запам’ятались вам концерти в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Мелітополі чи в інших містах?
– Для нас кожен наш виступ дійсно незабутній, бо багатий на приємні сюрпризи і чисельні нові знайомства. В Одесі на концерт до нас завітали вихованці Одеського інтернату. Після виступу дітки презентували свої дивовижні малюнки і вироби, які створили саме для нашого гурту. Ці роботи одразу після туру стали цінними експонатами нашого імпровізованому музею гурту, який влаштовано на репетиційній базі «ТІК» у Вінниці. В Мелітополі до нас на концерт прийшли бійці батальйону «Азов», а прямо під час виступу ми поздоровили з 35-річчям голову нашого всеукраїнського фан-клубу Маргариту Пасіченко. На прес-конференції в Енергодарі журналісти запропонували мені стати мером міста, бо якраз місце було вакантним, а після концерту працівники Запорізької АЕС презентували нам фірмові сувеніри свого підприємства, котре, до речі, є найбільшою атомною електростанцією в Європі. В Херсоні нас буквально засипали букетами жовто-блакитних квітів, а маленька дівчинка, подякувавши за пісні і любов до України, подарувала м’яку подушечку у вигляді жовто-блакитного серця. Ще одне патріотичне серце нам подарувала дитина у Миколаєві, де наприкінці виступу ми запросили на сцену бійців славетної 79-ї окремої аеромобільної бригади. З героями ми обмінялися прапорами: вони подарували прапор своєї бригади, а ми навзаєм презентували прапор свого гурту. В Харкові публіка нас зустрічала жовто-блакитним прапором із символічним написом: «Схід і Захід разом!». Щодо Дніпропетровська, то своєю неймовірною самоорганізацією місто нас вразило ще у 2014-му році. За рік до початку війни мені доводилось виступати в Дніпропетровську. Тоді до нас підходили організатори і казали: «У вас естьтакаяпесня «Люби ти Україну». Не знаю, стоитлиеепеть…» І зовсім інша картина була, коли ми у 2014-му на День незалежності виступали у Дніпропетровську, коли місто більше нагадувало Львів, коли всі ходили у вишиванках і з прапорами. Близькість до фронту поставила людей перед вибором, кожен задумується, що може втратити все, що у нього є, тож вирішує, на якому він боці. Вже рік у мирному Дніпропетровську щодня чутно сирени «швидких», всюди їздить військова техніка, ходять люди у військовій формі. І те, як жителі міста змогли самоорганізуватись і мобілізуватись, заслуговує величезної поваги!
Глядачі під час виступу у військовій частині
– 16 квітня 2015 року відвідинами США ви розпочали новий етап туру «Люби ти Україну!». Першим було місто Філадельфія (це штат Пенсильванія). Чому виникла ідея поїхати саме в це місто, позаяк, фактично, все-таки тут українська діаспора не найчисельніша. Які враження і відчуття від концерту у Філадельфії?
– Багато місцевих жителів зізнавалися, що до останнього не вірили, що колектив все-таки приїде. Хоч Філадельфія – одне з найбільших міст Америки, але з концертами українські музиканти найчастіше приїжджають до Нью Йорка чи Вашингтона. Ми вирішили приїхати, бо нас там дійсно чекали. Щиро раді, що побували на батьківщині одного із засновників Сполучених Штатів Америки Бенджаміна Франкліна, чий портрет усім знайомий зі 100-доларових купюр. Філадельфія – дуже гарне місто, яке має таке дивне поєднання: поруч зі спорудами, у яких відчувається багатовіковий історичний дух, розташовані швидкісні хайвеї і ультрасучасні будівлі. В цьому якраз і відображено дух Америки, яка вміє поєднувати непоєднуване. Концерт у Філадельфії був дуже вдалим: відіграли його на одному диханні, після чого влаштували автограф-сесію і спілкувалися з глядачами. Там, до речі, зустріли земляків з Немирівського району Вінницької області. Зокрема, для товариша Олега Головатюка, який нещодавно за однією із програм поїхав працювати у Філадельфію, я спеціальну передачу від дружини привіз – українську вишиванку. Від концерту і взагалі від перебування у Філадельфії залишились незабутні враження. Особисто для мене це назавжди буде перше місто, у якому я відчув дух Америки – тієї великої країни-мрії, яку всі так хочуть пізнати.
– Які ще міста США зустрічали гурт «ТІК»?
– З концертами ми відвідали шість міст Америки: історичну Філадельфію, Нью Йорк, який ніколи не спить, овіяний легендами Чикаго, автомобільну столицю Детройт, зірковий Лос-Анджелес і туристичний Сан-Франциско. Дуже щасливі, що кожен із цих концертів мав свою неповторну атмосферу: всюди нас дуже тепло і щиро приймали, а публіка залюбки нам підспівувала і витанцьовувала, показуючи друзям-американцям, як вміють веселитися і відриватися українці. Ми абсолютно задоволені тим, як пройшов наш перший американський тур, під час якого вдалося побувати на кількох захоплюючих екскурсіях, зокрема, з’їздили у знаменитий Гранд-Каньйон та обсерваторію Гріффіта. Також зустрілися з багатьма знайомими і друзями, які вже багато років живуть в США, а звідти вже їдемо з купою нових теплих знайомств і масою найпозитивніших вражень.
– Наступною після США для відвідин у вас – Канада. Які міста плануєте відвідати?
– Вперше в Канаді ми були торік: у вересні 2014 року були хедлайнерами фестивалю української культури в Торонто «TorontoUkrainian Festival-2014». Тоді найбільше враження на нас справила українська діаспора в Канаді. Це дивовижне явище! Ми побачили, як люди, що поїхали за океан у пошуках кращої долі, створили свій власний світ – свою власну Україну з традиціями, які свято бережуть. Нас, як і всіх, хто бачив це на власні очі, це дуже приємно здивувало. Зі всіма ми вільно спілкувалися українською мовою, на концерті було повно українських прапорів, тожна мить я навіть забув, що знаходжусь не в Україні (сміється). На фестивалі ми познайомилися з багатьма місцевими музичними колективами та українцями, які багато років живуть у різних містах Канади – величезної красивої країни з неозорими просторами і прекрасними природніми ландшафтами та краєвидами. Всі наші нові знайомі запрошували нас приїхати до своїх міст, тож, плануючи гастролі в США, ми вирішили скористатися нагодою навідати наших канадських шанувальників. Розпочнемо канадський тур у вівторок, 28 квітня, у Ванкувері. О 18.00 всіх запрошуємо на наш виступ у «VenueNightclub» (881 GranvilleSt., Vancouver). 29 квітня пройде наш концерт в Едмонтоні, 30 квітня – в Саскатуні, 1 травня – у Вінніпегу, 2 травня – в Монреалі, а 3 травня – в Торонто. Всіх будемо дуже раді бачити! Гарантуємо запальні пісні, шалені танці і справжній український драйв!
– Хочеться запитати, що для гурту «ТІК» є успіх? Чи є ще щось, чого б хотілося досягти чи вже достатньо?
– Якби було достатньо, напевно, вже можна було ставити крапку і йти на пенсію (сміється). У кожної людини є поняття відносної і абсолютної мети. Коли ти досягаєш абсолютної мети, все одно з’являється нова – відносна мета. У філософії це називається критерієм суспільного прогресу. Будучи частиною суспільства, ми розвиваємося таким же шляхом. Радіємо, що щось вже реалізовано, спокійно сприймаємо, що щось ще не встигли. У нас постійно з’являються нові плани, деякі одразу втілюються, деякі – відкладаються на потім. Колектив живе – і це саме основне.
– Однією з сторінок історії сучасної України є Євромайдан… Чи вплинула якось ця сторінка на творчий шлях гурту?
– Ми з перших днів підтримували Євромайдан і переживали всі ті події задовго до їх початку. Коли зараз мене запитують, чи вийшов би знову, кажу: однозначно, вийшов би! Бо вважаю, що українці гідні жити в іншій державі, а ніхто, крім нас, її нам не побудує. Звісно, події Євромайдану і подальшої війни на Сході вплинули на нашу творчість. З’явилося більше пісень соціально-патріотичної тематики. Часом люди кажуть, що хочуть чути більше веселих і запальних композицій, але відхрещуватися від реалій – просто неможливо. Це нормально, що всі події – хороші вони чи погані – віддзеркалюються у творчості.
В ході туру “Люби ти Україну” гурт ТІК завітав до селища Гвардійське, де дислокуються кілька наших бригад, окрім пісень хлопці привезли кілька машин подарунків.
– Наскільки нам відомо, ви часто буваєте на фронті по волонтерській роботі… Маєте конкретних “підопічних” чи допомагаєте всім потребуючим?
– Раніше, коли в інтерв’ю мене запитували: «Чого ти боїшся в житті?» – я завжди відповідав: лише двох речей – зради і війни. Коли тобі по телефону починають дзвонити друзі і знайомі, з якими ще вчора ти пересікався і говорив про побутові проблеми, а сьогодні вони розказують про обстріли, присилають фотографії, показуючи, чим і як воюють, всередині все перевертається… У мене, як, певно, у будь-якого чоловіка, були думки теж їхати воювати, але коли закрутилася волонтерська робота і побачив, як вдається швидко вирішувати важливі питання, зрозумів, що значно більше користі від мене буде в тилу. Дуже швидко ми з однодумцями організували таку потужну комунікацію, яка дозволяє, залучаючи бізнесменів, підприємства та усіх небайдужих, доставляти необхідні речі для бійців, що дають можливість їм більш-менш комфортно перебувати на лінії вогню, мати сучасні засоби для комунікації і ведення бойових дій, медикаменти і все інше. Коли хлопці розказують напівмістичні історії, коли їх посипали мінометами, вся техніка згорала, а тобою передані машини стоять без жодної подряпинки, чи коли військові лікарі повідомляють, що на волонтерській «швидкій» вивезли 50 поранених, а це 50 врятованих життів – в такі моменти розумієш, що робиш потрібну справу. І все це результат спільних зусиль. Лише з Вінниці ми передали 10 автомобілів на фронт, не кажучи вже про співпрацю з такими потужними організаціями, як «Народний тил» у Києві, де вже лік пішов на сотні. Комунікація з волонтерами по всій Україні така, що сьогодні я точно знаю, де і що швидко і якісно можна дістати у будь-якому регіоні. Інколи достатньо всього кількох дзвінків по телефону і питання вирішується. Я мав нагоду спілкуватися з інструкторами з Грузії, які сьогодні навчають наших бійців. Деякі за плечима мають по 5-6 військових кампаній у різних частинах світу, але подібного явища вони ніде не бачили. Отакими величезними очима вони дивляться на наш волонтерський рух: коли є потреба, ти її озвучуєш, 2-3 дні минає – і вже маєш реальний результат. Особисто мені важливо по закінченні всього цього мати можливість пояснити дітям, що я робив. Коли прийде час і вони запитають: «А що ти робив у цей період?» – я зможу їм відповісти. Звичайно, хочеться допомогти всім, але це неможливо, тому зазвичай ми працюємо точково. За весь цей час нашими «підопічними» стали хлопці 93-ї і 79-ї бригад, полку «Азов», бійці-мінометники 1-ої окремої танкової бригади, прикордонники і багато інших – перераховувати можна дуже довго, бо цей список весь час поповнюється. Попри всі перемир’я, війна триває, тож допомоги і підтримки українські захисники потребують щодня.
Віктор Бронюк та гурт ТІК завжди підтримують наших воїнів, які зараз обороняють нашу Україну. Віктор особисто і з друзями, передали на передову кілька автомобілів для вирішення оперативних та бойових задач, окрім цього хлопці передають на передову необхідні речі, військовий одяг, продукти, необхідні медикаменти.
– Ваш кліп «Запах війни» – дуже емоційний… З кліпом тим чи іншим чином пов’язані реальні герої України…
– Кліп «Запах війни» – наша спільна робота з творчим об’єднанням «Вавілон 13». Це відео зняв справжній герой України – режисер і оператор Ярослав Пілунський, який ще навесні, під час анексії Криму, на собі відчув весь жах полону. Кліп був відзнятий за участю волонтерів громадської організації «Народний тил», адже це відео ми присвятили не лише військовим, які щохвилини ризикують своїм життям заради захисту нашої країни і кожного з нас, але і волонтерам, що ризикують не менше. Справжнім героям, які везуть не лише все найнеобхідніше, але й такі важливі слова підтримки від зовсім незнайомих людей з усієї країни. Серед усіх посилок чи не найвища цінність для захисників – дитячі малюнки. Діти не можуть передати героям техніку, діти не можуть вислати амуніцію, вони діляться найдорожчим – своєю душею. Часто звичайні дитячі малюночки стають справжнім оберегом. Ми пишемо слова підтримки воїнам, а іноді так важливо сказати «дякую» волонтеру, людині, що збирає допомогу і, ризикуючи своїм життям, доставляє ті передачі, ті часточки душі від усіх українців на передову.
Лідер гурту ТІК Віктор Бронюк з волонтерами та військовослужбовцями
– Сьогодні українцями захоплюються і співчувають їм водночас. Як ви особисто бачите Україну та українців у такий важкий час?
– Я пишаюся, що в нас такі прекрасні люди, які самі зорганізувалися в потрібний момент, самі підтримали армію, фактично побудували її з нуля і в черговий раз заявили всьому світові, що ми здатні відстояти свою країну. Головне – щоб все це було якнайменшою ціною, і щоб, нарешті, до людей дійшло чітке розуміння, що крім нас самих ніхто нам нову державу не збудує.
– Що б ви хотіли сказати сьогодні українській діаспорі у світі?
– Я хотів би подякувати представникам української діаспори за те, що незважаючи на те, що вони живуть далеко за межами України, всіляко вболівають і допомагають нам. Дуже приємно відчувати не просто інтерес, а реальну підтримку. Вражає, коли бачиш, з якою самовідданістю, щирістю і вірою у світле майбутнє України люди роблять все. При тому, що багато з них ніколи не були на своїй історичній батьківщині, бо були народжені вже в інших країнах. Попри це вони свято люблять і вболівають за долю України. За це всім велике дякую!
Comments