Віталій Кубацький (Ванкувер)
Дніпропетровськ, 27.04., фото із сайту "Під прицілом"
Днями Україну знову лихоманило – терористичні акти в Дніпропетровську, постраждали кілька десятків людей. Місто у паніці, на вулицях бронетехніка та автоматники, Президент та СБУ стрясають кулаки у праведному гніві та готують «гідну» відповідь, а міська влада забороняє на тиждень усі масові акції у Дніпропетровську. Розповзаються чутки про надзвичайний стан, навіть скасування Євро 2012 і тд.
Та чи дійсно сядуть у тюрми негідники, що організували вибухи? Чи вони уже сидять, лиш не в буцегарні, а у владних кабінетах, як переконана значна частина українських громадян?
Щоб реально оцінити обіцянки Президента “задіяти кращих сищиків” та “справедливо покарати” УВ спробував дослідити, хто ж є ті «українські терористи», які уже перебувають за гратами, стараннями тих же “кращих сищиків”. Спонукав нас до цього також лист-звернення від членів організації «Патріот України» (ПУ), проти якої в Україні розгорнулась масштабна хвиля репресій: кілька десятків активістів ПУ перебувають у тюрмах, слідчих ізоляторах, багатьом загрожує тривалий термін ув’язнення за підготовку терактів.
Прихильники ПУ вважають, що ці справи сфабриковані, і справді, історія навколо ПУ рясніє суцільними знаками запитання. Найбільш кричущим фактом репресій проти патріотівців мабуть стала справа т. зв. «васильківських терористів» (Володимир Шпара, Ігор Мосійчук та Сергій Бевз).
Зокрема цікавий сюжет щодо цього відзнято командою журналістів ТВІ, а також в мережі є однойменний документальний фільм незалежної журналістки Олени Білозерської:
Чи справді хлопці із ПУ готувались до «насильницького повалення конституційного ладу»? Читачі зроблять свої висновки самостійно, але спробуємо знайти відповідь на питання для чого і кому потрібні «українські терористи»?
Загальна тенденція полягає в тому, що зараз стати терористом в Україні може кожен. І для цього не потрібно записуватись у члени «Аль-Каїди» чи вміти майструвати бомби в домашніх умовах. Достатньо просто щоб влада запідозрила у вашій особі «потенційного бунтівника». А далі справа техніки: зброя, вибухівка, листівки із «екстремістськими закликами» будуть надані коштом держави. Громадські активісти не потрібні жодному авторитарному режиму, йому натомість потрібні покірні робітники та підлабузники. Режим Януковича не виняток.
Немовби передбачаючи загрозу терактів, невтомний борець із «фашизмом та українським буржуазним націоналізмом», нардеп від Партії Регіонів Вадим Колесніченко ще раніше ініціював Проект Закону про протидію екстремізму. Згідно нього, для того, щоб бути звинуваченим у «екстремізмі» вам достатньо лиш “публічних закликів чи підбурювання до здійснення екстремістських діянь” і “використання інтернет-ресурсів для екстремістської діяльності“. Хто ж буде визначати чи ваш коментар на Фейсбук є «екстремістським»? Звичайно, що український «незалежний» суд.
Коли переглянути списки заарештованих та переслідуваних політичних та громадських активістів, впадає в очі безглуздість та неадекватність відповіді катка репресивно-каральної машини СБУ-МВС щодо “порушників порядку”, дії яких за звичайних умов можна було б з натяжкою кваліфікувати хіба лиш як “дрібне хуліганство” (пошкодження пам’ятників Леніну та Сталіну, смаження яєчні на Вічному вогні, пошкодження плитки на Майдані Незалежності, дрібні сутичками з опонентами на мітингах тощо).
Для чого це? Чи дійсно Віктор Федорович так щиро переживає долею пам’ятників комуністичним ідолам або має особисту неприязнь до націоналістичних організацій? В це слабо віриться, адже ні для кого не секрет, що у світі кримінальників, “смотрящих”, та провладної ПР єдиною цінністю є “бабло”, а все решта, як от ідеологія, історична пам’ять, мораль та інше – це такі собі дивні розваги для “лохів”, які просто не вміють це саме “бабло” знаходити та відбирати і накопичувати.
Ситуація насправді виглядає так, що ця хвиля репресій є превентивний ударом, щоб «виявити і знешкодити» в зародку тих, хто свій громадський протест зумів перенести із площини розмов на кухні та скручування дулі в кишені у площину реального вчинку, дії, тобто перейшов, користуючись класифікацією владної “еліти” із класу «лохів» у клас «потенційної загрози». І тут не важливо чи ця людина виступала проти комуністичних пам’ятників чи проти вирубки лісу, чи несправедливих податків. Головне, щоб суспільство почуло потрібний меседж: “не висовуйся, а то можеш бути наступним”.
Всіх не посадиш, але посадивши кілька десятків можна залякати надовго усіх решта. Після того як суспільство оговтається від страху, потрібно провести ще пару хвиль арештів, можливо терактів. Далі “навести порядок”, забезпечити “стабільність”. Очевидно, що влада перебирає передовий досвід правителів сусідніх Росії та Білорусі, як тримати народ «у стійлі».
Так чи інакше, українські бунтівники сидять в тюрмах. Долею тих, кому пощастило перед арештом належати до «вищої касти», тобто політичної та бізнесової еліти, як от Юлії Тимошенко чи Юрію Луценку, цікавиться увесь світ, наприклад, факт появи кількох синців на тілі ВІП-арештантки спричинив фактично міжнародний скандал, європейські уряди пропонують свої кращі клініки для її лікування.
Хто ж поцікавиться долею «простих» політв’язнів? Хто кому розповість про всі знущання і тортури, яким вони піддаються у застінках СІЗО? Хіба лиш рідні та близькі, друзі з організації, які все ще надіються на справедливість.
Comments