У рубриці “Листи до редакції” Український Ванкувер продовжує публікувати думки та відгуки наших читачів. Стаття відображає лиш особисту точку зору автора, стиль написання збережено без змін.
• • •
Яків Завгородній (Ванкувер, Канада)
Історія з податковими деклараціями нашої так званої “еліти” уже тривалий час не сходить з вуст обурених українців та зі сторінок, нібито не менш обурених, засобів масової інформації. У світлі вищезгаданих подій у мене виникла низка цілком логічних (принаймні для мене) запитань та думок, якими я й хочу поділитися з шановними читачами.
По-перше, чому обурюємося та дивуємося казковому багатству, яке раптом постало із сторінок е-декларацій? Хіба ми не знали про те, що в Україні є багато бандитів та злодіїв, знаних, як олігархи, густо обвішаних будинками, яхтами, автомобілями, золотом, літаками, антикваріатом та доларовою готівкою (Порошенко, Коломойський, Пінчук, Ахмєтов, Фірташ, Бойко, Тарута, Боголюбов і так далі за списком Форбса)? Ви ж, шановне панство, самі приводите їх до державного “корита”, справно віддаючи за них свої голоси на кожних виборчих перегонах! Згадайте хоча б тріумфальну перемогу однотурового “шоколадного” олігарха на минулих президентських виборах.
По-друге, чи став для усіх думаючих українців новиною той факт, що ця “братва” обросла трохи біднішою злодійкуватою шушварою, чи то пак – “народними обранцями” та “бізнесменами” (Демчак, Котвіцький, Хомутинник, Писаренко, Яценюк, Вілкул, Герега, Колєсніков, Єфремов, Добкін, Новинський, Довгий, Гройсман, Шуфрич, Балога і т.д.), які разом з олігархатом стали монолітною стіною проти пограбованого ними народу?
По-третє, хіба когось мав би дивувати той факт, що на владу працює ціла армія добре проплачених підлабузників та клоунів, завданням яких є (разом із т.з. “народними обранцями”) легітимізувати, узаконити та зробити недоторканим на віки-вічні усе те, що надбали “важкою працею” їхні хазяї (Луценко, Найєм, Шабунін, Кисельов, Деканоїдзе, Соболєв, Лєщенко, Аваков, Червакова, Ляшко, Чорновіл, Савченко, Парубій, 95-ий квартал тощо)? Спочатку обираємо до влади мерзотників, а потім дивуємося, що вони мерзотники! І не можемо зрозуміти, чому ми живемо усе гірше й гірше?
А тепер задумаймося: чи могли усі ці “народні обранці”, “бізнесмени” та олігархи приховати свої статки та вкотре збрехати, що вони бідні, як церковні миші, й зовсім ніякі не олігархи? Звичайно могли, як уже не раз робили усі попередні роки. Але вони раптом “чесно” продемонстрували для народу рівень своєї захмарної “бідності”. Чому? Причин такої “відвертості” є дві. Перша – це є демонстрація своєї сили, ваги, впливовості та зневаги до тих, хто заробляє на хліб щоденний важкою працею. Нехай народ звикає, що є влада – багата, успішна і недоторкана. А є раби, завданням яких є утримувати, збагачувати та обслуговувати усю цю т.з. “еліту”.
Народ покричить-пошумить і потроху затихне. А наступного року ми побачимо декларації, де будуть вказані ще більші суми та дорогоцінності. Але обуреного ґвалту та праведного гніву буде набагато менше. І так буде з року у рік. Тож народ потроху і затямить, що є багаті володарі країни, справжні господарі життя – на одному суспільному полюсі, а на іншому – бідні невдахи. І, зрештою, звикне до свого підневільного становища.
А чому, власне кажучи, підіймати бурю у склянці води? Для чого шуміти? Хіба решта “цивілізованого” світу живе за іншими правилами? Хіба в Європі, Америці, Канаді, Австралії суспільство не поділене на багатих та бідних? Хіба у них не так само, як і у нас: на одному полюсі – багатомільярдні статки, яхти, казкові маєтки, наддорогі авто, власні літаки, антикваріат, прикуплені юні красуні-повії, чи то пак (перепрошую) – “вірні” та “люблячі” дружини пристаркуватих, але казково багатих бізнесменів? А на іншому – багатомільйонні маси виробників матеріальних благ, які живуть від зарплати до зарплати. І сидять по вуха у боргах, усе своє життя виплачуючи позики за квартиру, будинок, за автомобіль чи ще за щось, нав’язане їм рекламою? То чому у нас має бути по-іншому? Ми що – гірші, чи не прагнемо в Європу? Чи ми не мріємо про “загальнолюдські цінності та права людини”, які нині так і пруть з усіх дірок “процвітаючої” Європи та Америки?
Тож, дорогі українці, у нас тепер усе буде так само, як і у них – ми ж будуємо “цивілізоване” суспільство! Хочете жити у нашому “демократичному раю” – звикайте до свого “демократичного” стойла. Тотальна нерівність – це ж лише природній стан речей, це результат свободи вибору і рівних можливостей для усіх. Ми ж не винні, що ми еліта, що ми розумні, підприємливі, успішні, активні, і, зрозуміло, власною працею та знаннями здобули усі наші статки. А ви – ліниві, тупі та пасивні. Тож ваше завдання – обслуговувати тих, хто народжений управляти і панувати.
Тож, припиніть, заздрити та баламутити країну. Прийміть даний стан речей, як неминучий та цілком нормальний. А якщо ж ви, у силу якихось причин, не зрозумієте цих простих істин і задумаєте активними діями розпочати відновлювати справедливість, то з того нічого не вийде. На випадок форс-мажорних ситуацій влада уже має достатньо сил та засобів утихомирити непокірну чернь – тут вам і власні засоби масової дезінформації, які формуватимуть негативну громадську думку стосовно повстанців, і прикормлена нова поліція, набрана з дегенератів та тих, хто убивав українців на Майдані, і “Національна гвардія”, яку нині активно підгодовують та озброюють важкою технікою, а також купа іншої різної гопоти та збройних формувань, про які ми з вами і не знаємо. І уся ця мерзота цяцькатися з народом не буде – звикли уже і до крові, і до насильства. Психологічний бар’єр – “не вбий” – давно пройдено. Тож криваве “відновлення порядку” та “конституційного ладу” спишуть на контрреволюцію, провокаторів, підлих агентів путіна та на війну.
Тому усі ці погрози на адресу власників “золотих” декларацій, мовляв: “…ми вам покажемо, бійтеся праведного гніву народу, пакуйте валізи та готуйтеся утікати, позаяк скоро ми наведемо порядок і відновимо справедливість…”, або ж: “…ось прийдуть хлопці з фронту і тоді…” – не більше, ніж порожній звук. Будьмо реалістами: хлопці з фронту дійсно прийдуть, але ніяких протестів, тим більше не словесних, а активних, не станеться. А якщо якісь рухи й почнуться, то не масові, і влада їх успішно проігнорує, або, при потребі, швидко придушить.
Кожна революція визріває поступово, роками накопичуючи соціальне невдоволення та протестний потенціал народу. Далі – суспільний вибух, за яким незмінно приходить спад революційної активності мас. Дві останні українські Революції відбулись із проміжком у 10 років. Зараз ми проходимо стадію занепаду та розчарування, які викликані поразкою Революції Гідності та військовими невдачами останніх двох років.
Крім того влада, хоча й підло, але дуже грамотно розігрує карту війни на Сході України та постійної загрози масштабної агресії з боку Московії. Тож, у нинішній ситуації невизначеності, тривоги та суспільної апатії не варто очікувати нових активних протестних рухів. Влада це добре знає і вдало використовує ситуацію на свою користь.
Друга причина (і, напевно, основна) неймовірної відвертості та відкритості “еліти”, яка нарешті показала чéрні свої “здобутки” за останні 25 років, до смішного проста: серед різного знаючого люду вперто ходять слухи про те, що грядé закон про податкову та фінансово-майнову амністію. Тож, сьогодні “вибрані” покажуть народові України свої статки, а завтра самі ж приймуть закон, який зробить їхні награбовані мільярди абсолютно легальними і, відповідно, недоторканими.
Закон цей дуже гарно “обсмокчуть” в олігархічних засобах масової дезінформації, на вуха українців навішають чергові кілограми локшини. А потрібну “істину” та “єдино правильні” висновки акуратно вкладуть у рот простакуватих глядачів усіляких політичних ток-шоу, “свобод слова” і т.д. та змусять проковтнути.
Цей лохотрон звикло уже провадитимуть відомі і авторитетні “журналісти”, “політики”, “громадські діячі” тощо. Наприклад, усім відомий Савік Шустер або ж Мустафа Найєм, Андрій Куликов чи той же “борець з корупцією” Сергій Лєщенко. Аргументи будуть настільки правдоподібні та переконливі, що лише відвертий дурень їм не повірить! І, врешті, народ зрозуміє, що обікрасти до нитки абсолютну більшість українського населення, а потім усе награбоване легально узаконити посередництвом так званої фінансової амністії – це абсолютно нормально. Більше того – це єдиний вихід для України, якщо вона хоче здолати бідність і піднятися до рівня цивілізованості та процвітання.
Натомість усі, хто спробує відновити справедливість і відібрати у “вінценосних” злодіїв награбоване майно, щоб повернути народові України, опиняться поза законом. Тож, казкові багатства “еліти” тепер будуть захищені силою закону. А новітні робін-гуди, олекси довбуші та устими кармалюки стануть відтепер злочинцями. І за свої зазіхання на майно амністованих шахраїв від влади та їхніх злодійкуватих опричників відповідатимуть згідно українського законодавства.
Українцям потрібно звикати до простої істини: Україна уже живе у новій реальності. І на даному етапі нашої цивілізаційної деградації ця реальність – це Хазарський Вальцманат, як невід’ємна частина нового світового порядку. Це не факт, що Хазарія у нинішньому її вальцманізованому вигляді буде завжди. Далі ця форма сучасного рабовласництва трансформується у щось інше, але не менш брутальне та огидне. Однак, це все-одно буде лише частина НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ.
Пройде зовсім небагато часу і лице майбутньої держави, яка постане на колишніх українських теренах, будуть визначати зовсім не представники корінного етносу, а ті ідеологи глобалізму та новітнього марксизму, ким український читаючий загал нині так захоплюється, наївно вважаючи їх світочами демократії, свободи та суспільного прогресу – Ф.Полан, З.Бжезінський, А.Ускоу, Д.Сорос, І.Валлерстайн, Рокфеллери, Ротшільди та інші відомі і не дуже.
Ми уже не вирішуємо своєї долі, історичний шанс було втрачено ще 25 років тому, коли Президентом України було обрано Л.Кравчука. А останні дві Революції, коли ми бездарно віддали владу та національні ресурси фінансово-промисловій мафії, лише посилили останніх, зробили їх жорсткішими, більш навченими та досвідченішими у боротьбі з підкореним та пограбованим ними народом.
Зараз Україна поступово інтегрується у процеси глобалізації, які нині брутально насаджуються на планеті. Спочатку брехливими, але привабливими гаслами свободи, справедливості та рівності, солодкими обіцянками ситого та забезпеченого життя, українців затягнуть до Євросоюзу. Далі прискореними темпами запровадять усю ту ідеологічну та побутову новизну, яка нині брудним потоком затопила європейський континент (як, власне, і весь “цивілізований” світ). Фемінізм, мультикультуралізм, гендерна рівність, легалізація усіляких збочень та шкідливих звичок, так звані “права людини”, денаціоналізація, знищення сім’ї, моральності та традиційних цінностей, ліквідація реальної свободи слова та особистих світоглядних переконань, міжрасові шлюби тощо – ось зовсім недалеке майбутнє сучасної України.
А усі ці вальцмани, капітельмани, рабиновичі, бєні, суркіси, фірташі, гєпи, допи та інші гройсмани разом з усіма отими власниками “золотих” декларацій, – це лише бойовий авангард всемогутнього і всеохоплюючого світового фінансово-промислового масонства в Україні.
А тепер ще раз подумаймо: чи можливо з цим щось вдіяти? Чи можливо збудувати високодуховне, чисте, справедливе та національно-орієнтоване суспільство всупереч волі аморальних, жадібних, зденаціоналізованих та бездушних ідеологів єдиної глобальної економіки і уніфікованого до примітивізму життя?
Відповідь на це запитання я залишаю за читачами…
Comentarios