УВ продовжує знайомити своїх читачів із українськими талантами. Сьогодні в нас в гостях Любов Ярмолюк – рівненська лікарка, митець,меценатка, громадська діячка, кавалер орденів “Покрова Богородиці “Берегиня” (2011) та “Агапіта Печерського” Пступеня Української Православної Церкви (2013), авторка трьох поетичних збірок: “На віражах життя” (2011 рік), “П’ята заповідь” (2012 рік), “Сухе перо шляхетності” (2013 рік). Усі збірки видані її власним коштом.
Авторка збірки віршованих казок “Гостини у бабусі” (2014 рік), редактор-упорядник першого видання “Корецький Свято-Миколаївський Собор” до 180-річчя. Лауреат другої премії Всеукраїнського огляду-конкурсу творчих доробків аматорів-авторів художнього слова серед працівників охорони здоров’я, присвяченого 200-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка під девізом : ” Любітеся, брати мої, Украйну любіте” (2014).
Учасниця свята народних умільців 2009 – 2014 рр., виставки творів на відкритті Культурно-археологічного центру “Пересопниця” (2011), автор десяти персональних виставок з інтер’єрної вишивки.
Вибрані поезії від Любов Ярмолюк:
Ні перед ким ми на колінах не стояли.
Хіба у храмі, перед Ним, Всевишнім.
Наші діди за спини не ховались
Ми на чуже не зазіхали грішні…
Мільйони вдів, солдатських матерів,
Горе топили у сльозах сирітських,
Скількох тиранів ти, народе, пережив?
На втіху ворогам, ти вижив.
Кров’ю і потом пів-Європи ти скропив.
Земля зрівнялась над могилами солдатів.
Мільйони навіки забрав Сибір,…
Де їм ніколи не розквітнуть маки.
Згадай : п’ять колосків, тих колосків…
Загорнутих в долоньку немовляти.
І знов мільйони дочок і синів
Вже поминає Мати, Божа Мати…
Ні перед ким ми на колінах не стояли,
Лише в молитві, перед Ним, Всевишнім…
01.12. 2014 р.
* * *
Хто відповість за відірвані руки,
За посивілі дитячі скроні?
За свіжопролиті крові ріки
І закатованих десь у полоні?
Хто на полях повизбирує ноги?
Хто сироту пом’яне-оплаче?
Молоді вдови топчуть пороги,
І ненароджені в лоні плачуть.
Ти – доброволець і ти – доброволець.
Ледь за півроку діставсь до домівки.
Хтось не торкнувся рідних околиць,
Став дезертир, як з цим йому жити?
Пробачте, герої, що зараз не з вами,
Спасибі за спокій у нашім краю,
У кожного з нас є свої барикади,
Бо хто ж з них спитає за долю твою?
* * *
Не сумуйте, мамо,
Дочекайсь, кохана,
Я живим вернуся,
Прийдемо в свати.
Господи, помилуй,
Навпрошки з Майдану
В самісіньке пекло…
Господи, прости.
Я так жити хочу
У вільній державі,
Де землю не топчуть
Чужі вояки.
А як куля вцілить
Снайперська безжальна,
Мами вишиванку
Одягніть мені.
Тримайсь, побратиме,
Вдома дрібні діти.
Рани довго гоять,
Тобі требажить.
Я вернусь, кохана,
Заграють трембіти,
І вільною стане
Наша древня Русь!
* * *
Без віри вірити не можу
І без надії важко теж.
З любов’ю вирушу в дорогу
І щастя питиму без меж.
Колючий дощ сік по обличчю
І вітер душу штурмував.
Шептали спориші узбіччям
І дощ сліди усі змивав.
Я знаю істину сувору,
Що мудрість й розум – не рідня.
Вітер відсіює полову,
Зерно не зійде, як суха рілля.
* * *
Тріщали люті морози,
Вітер колючий котивсь.
З обличчя втираючи сльози,
Майданівець тихо моливсь.
Намети, багаття,
Як в древній Елладі.
В полоні системи Розкроюють схеми.
Сурогат історичної правди –
На Сході палають заграви.
Топчуть землю, свищуть «Гради»,
Ради чого, Боже, ради…
Гостродзьобий, двоголовий
Він плюндрує нашу мову.
Пазурі впилися в груди,
Малоросами не будем.
А що череп, лиш коробка,
Гафре-кістка замість мозку?
Час залічить наші рани,
Нас приспали, так приспали…
Після ночі день настане!
Comments